Розділ 2

– Моя пані, Ви наче зовсім інша людина в цій сукні… – переглянулися Луна з Незою, закінчивши приготування, – проте Вам личить.

– Справді? – Королева подивилася на себе в дзеркало. – Маєте рацію: ідеальний образ для того, щоб поставити когось на місце, – засміялася тихо, але по-доброму.

На неї дивилася з відображення вилична жінка в довгій закритій сукні-русалці темно-фіолетового кольору з високим горлом, що підкреслювала фігуру. Білосніжну шкіру на руках приховували такого ж кольору рукавички, що тягнулися аж до плечей. Туфлі на високих підборах ховалися за поділом сукні. На шиї блискотіла проста, але вишукана підвіска з діамантом, що йшла в доповнення з сережками, а на зап’ясті незмінно висів оберіг. Волосся було розпущене й випрямлене. Покоївки подали їй плащ із капюшоном.

«Тепер все готово… Залишилося лише обійняти наше маленьке янголя», – як на замовлення, двері відчинилися й у покоях залунали звуки маленьких кроків.

– Мамо… – він виглядав вражено й засмучено, майже плакав.

– Мій хлопчику, мама тебе налякала? – опустилася перед ним, сидячи тепер навпочіпки із розпростертими до обіймів руками. Той заплющив оченята й кинувся до мами з обіймами.

– Моя матуся найдобріша й найлагідніша! Матуся не може лякати.

– Тоді чому моє сонечко плаче? – міцно обійняла.

– Матусю, тобі обов'язково треба їхати? Татусь ще не повернувся…

– Тобі страшно, рідненький? – кивнув, ще сильніше пригортаючись до неньки. – Не бійся. Мама завтра повернеться. Луна з Незою будуть поруч, а також ти можеш звертатися до Блека.

– Мамо, а чому аж завтра?... Не можна сьогодні? – Королева задумалася.

– Якщо обставини дозволять, приїду якомога раніше, котику, – поцілувала в маківку. – Підеш із Незою та Луною? – деякий час малеча мовчав, але потім слухняно відпустив маму й пішов до покоївок. – Мій Ноель найкращий, – усміхнулася.

– Просто знаю, що Арія про тебе попіклується: я попросив його про дещо.

– Чекай, Арія? – здивувалася дівчина. – Хіба він не з татом?

– Його Величність поїхав верхи на іншому скакуні, – повідомила Неза.

– Дуже цікаво… – мовила, подумки лаючи свого коханого негідника. – Гаразд, мені вже час йти. Всіх обіймаю й люблю, – Королева обійняла всіх присутніх і тихенько пішла до Арії, котрого вже підготували до подорожі. – Привіт, друже, – погладила коня. – Попіклуйся про мене на час нашої подорожі, гаразд? – той схвально пирхнув. – Дякую, – швидко залізла в сідло.

Вони рушили до порталу, котрий переніс до самого кордону з імперією. Наскільки вона пам'ятала, до імператорського палацу звідси залишалося ще три години дороги. Проте Арія мчав зі швидкістю вітру, тож дісталися за півтори, що дещо дивувало. Що такого попросив у нього маленький Ноель? Вартові поряд із брамою перекрили в’їзд списами.

– Ви маєте запрошення? – Королева показала їм своє, а ті звірили ім’я із списком, що зовсім не нагадував довжелезний сувій перед балом. – Проїжджайте, – розступилися, звільняючи шлях. Доїхавши аж до самого входу, де було порожньо, вона злізла з коня, взявши його за вузда.

– Моя пані, дозвольте потурбуватися про Вашого коня, натомість провести Вас до вітальні, – дворецький.

– Буду дуже вдячна, – з’явився конюх, відвівши Арію в бік конюшень.

– Я заберу Ваш плащ, – мовив дворецький, коли вони вже зайшли до вітальні. – Імператор та його майбутня наречена скоро з’являться, – вклонився й пішов.

«Тут занадто тихо для палацу, де влаштовують бал у честь заручин імператора… підозріло», – не минуло й кількох хвилин, як двері відчинилися. До вітальні увійшли імператор і тендітна молода жінка із світло-коричневим волоссям і темно-фіолетовими очима в зеленій сукні із пишною спідницею. Королева звелася.

– Раді Вас вітати, Ваша Величносте, – жінка зробила реверанс. – Моє ім’я – Марфа Лоуренс із герцогства Лоуренс.

– Ви не маєте схиляти голову переді мною, панно Лоуренс: наші статуси майже не відрізняються. – Моє ім'я Лея Елеонора Дейґо, приємно познайомитися з Вами.

– Навзаєм, Ваша Величносте, проте я все ще незначна дочка герцога…

– Імператоре, Ваша наречена занадто скромна для тої, хто сьогодні стане кронпринцесою, хіба ні? – з підозрою мовила Королева.

– Щодо цього… ми перенесли заручини на кілька днів, адже моя кохана нездужає останнім часом. Перепрошую, ми мали б попередити заздалегідь, – ніяково усміхнувся. Королева крадькома оглянула жінку, котра виглядала цілком здоровою, хіба що трохи блідою.

– Справді? Панно Лоуренс, Вам не варто було зустрічати мене в такому разі, – занепокоєно.

– Мені вже набагато краще, Ваша Величносте. Дякую за Ваше хвилювання, – ще раз вклонилася. – До того ж, не привітати такого шанованого гостя – грубість для шляхетної пані. Певно, Ви зголодніли з дороги… чи не хотіли б повечеряти з нами?

– Насправді, я приїхала лише коротко привітати вас із заручинами: на королівство напали монстри, тож не маю так багато часу на мандрівки. Вибачте мені мою грубість.

– Яка прикрість, – вражено закрила рота долонями жінка. – Звісно, ми розуміємо Вас, Ваша Величносте, тож не вибачайтеся. Натомість залишіться з нами на коротку вечерю перед від’їздом.