Розділ 1

Ранок. На невеличкій кухоньці лунали звуки повільного й тихого стукоту ножа об дерев'яну дощечку. Закінчивши нарізати перше яблуко скибочками, дівчина відклала шматочки до мисочки й стерла піт із чола, трохи зітхнувши. Духовна піч розігріла повітря довкола, тож ставало спекотно. Взявши інше яблуко, вже почищене та без кісточки, продовжила свою роботу. Все йшло чудово, поки ніж не зісковзнув, трохи зачепивши білосніжний палець. Багряна рисочка швидко стала товстішою, давши початок струмочку крові. Поклавши ніж, вона мимоволі піднесла пальця до вуст.

– Мамо, ти знову порізалася? – завмерла, озирнувшись у бік, де знаходилися двері. – Ти ж наймогутніша чаклунка в цілому світі! Чому тоді так часто травмуєшся, – голос вже лунав біля її ніг. Опустивши голову, побачила маленьке янголя із рубіново-червоними очима та чорним волоссям, що трималося за поділ сукні й із останніх сил стримувало сльози.

– Мій маленький, – опустилася до нього, сівши навпочіпки, й міцно обійняла, – твоя мама трохи незграбна… але ж вже не так, як раніше, згоден? – крихітка кивнув.

– Мамі дуже боляче?...

– Зовсім трохи, не хвилюйся, – стерла сльози здоровою рукою. – Ти так рано прокинувся (весь у тата, і хлипаєш так само мило)… може, поспиш ще трохи?

– А що як мама знову пораниться, поки мене нема поруч? – по-дорослому сказав.

– Обіцяю, що буду ще обережнішою, – протягнула мізинець, а дитя дало свій маленький пальчик. – Тепер підеш?

– Ні, – суворо мовив. – Я буду наглядати за тобою! Поки тато спить… Мамо, а це не дивно? Тато раніше завжди прокидався раніше… хочу пограти з ним, як зазвичай…

– Наш тато був дуже зайнятий останнім часом, тож дамо йому сьогодні трохи виспатися, згода?

– Але мені нудно… – похнюпився.

– Хочеш допомогти мені викласти яблука на пиріг? – дитячі очі засяяли. – Тоді спершу треба нарізати до кінця, – підвелася й зробила це. – Ходи до мене, – взяла на руки. – Спершу додаймо до них трохи кориці. Спробуєш? – той кивнув, взявши потрібний пакетик із прянощами. – Ого, як моє сонечко дізналося, що потрібно саме цей взяти?

– Пахне смачно… а матусин пиріг дуже смачний!

– Справді? Дякую, – поцілувала в щічку, засміявшись. Тим часом малеча трохи наступала коричневого порошечка на яблука. – Цього достатньо. Тепер перемішаймо все добре, – мовила дівчина, перемішуючи яблука в мисці, – й можна викладати. Зробімо найгарніший пиріг сьогодні! – почали разом викладати шматочки на тісто у формі.

– Матусю, сьогодні особливий день? Ти кожного разу печеш пиріг, коли ми прибуваємо сюди, – вона усміхнулася.

– Сьогодні той день, коли чотири роки тому тато освідчився мені в коханні і зробив найщасливішою у світі жінкою. Так мама тільки хоче показати свої почуття.

– Мамо, а навіщо освідчуються? Хіба не видно, що тато дууужеее любить маму?

– Хм, колись ти виростеш і зрозумієш, – погладила по голівці, відтак поставивши пиріг у духову піч. – Іноді почуття можна зрозуміти й без слів, проте трапляється, що варто таки сказати. Знаєш, чому мама з татом постійно кажуть одне одному, що люблять? – хлопчик похитав головою. – Чути від того, кого ти любиш усім серцем, що й той відчуває те саме, – найприємніше. Із цим зрівняється тільки тепло в очах і лагідна усмішка.

– Мамо…

– Що, моє сонечко?

– Я тебе люблю, – тихо мовив із променистою усмішкою. Спершу вона здивувалася, проте потім лагідно усміхнулася й обійняла дитя, цілуючи в чоло:

– Моє ж ти янголятко, і я тебе люблю дуже-дуже.

– Мамо, татові також потрібно сказати!

– Звичайно. Зробімо це, коли дістанемо пиріг?

– Угу! – з того часу минуло близько години. Вони поприбрали на кухні, помили посуд і поставили його на місце. Пиріг був готовий. Діставши його з духової печі й поставивши остигати на стіл, дівчина взяла малечу на руки й тишком-нишком пішла до їх із чоловіком спальні. На щастя, той ще спав, коли зайшли, і не прокинувся навіть від легкого скрипу дверей.

– Наш тато дуже гарний і милий, правда ж? – прошепотіла з усмішкою. – Особливо, коли спить.

– Мама гарніша – так каже тато. Хоча я не вірю жодному з вас: мама з татом – найкрасивіші мама з татом у світі!

– Це тому що в нас є прегарне янголятко, – усміхнулася, знову поцілувавши, а тоді поставила на підлогу. Одночасно з різних боків підійшовши до ліжка, на якому все ще спав юнак, вони обережно примостилася поруч, обійнявши й чмокнувши в щоку.

– Невже це напад на моє серце із самого ранку?... – сонно мовив він, обійнявши їх та поволі розплющивши очі.

– Тату, прокидайся швидше! – крихітка вже був у нього на грудях. – Ти маєш почути одну серйозну річ!

– Ось-ось, – підтвердила вона, ледве стримуючи сміх.

– Яку?... – дещо здивовано вимовив, вже ширше розплющивши очі.

– Ми тебе любимо, тату! – в один голос мовили.

– І справді, найсерйозніша річ, яку я тільки чув колись, – засміявся, розчулившись. – Я вас теж люблю, мої любі, – обійми продовжувалися.

– Тату-тату! Мама знову спекла пиріг!