Глава 10

Христина, Павло та Алін сиділи за столом і вечеряли, коли двері раптом розчахнулися.

До будинку вбіг переляканий господар.

— Atent! Vampirii vor veni în sat în curând! Vecinul meu i-a văzut la marginea satului!

Павло та Христина одночасно подивилися на Аліна.

— Що він сказав? — запитав Павло.

Алін уже підвівся.

— Його сусід бачив вампірів на околиці села. Вони можуть незабаром прийти сюди.

Христина насупилася.

— Звідки він знає, що сусід не помилився? Може, то були звичайні люди?

Алін повернувся до господаря:

— Charalambe, de unde știi că vecinul tău nu s-a înșelat?

Чоловік відповів майже відразу:

— Se mișcau cu viteze inumane.

Алін зблід.

— Каже, вони рухалися з нелюдською швидкістю.

Цього було достатньо.

Усі троє кинулися по зброю.

Павло та Алін жили в одній кімнаті, Христині господарі віддали невелику кімнату навпроти. За кілька хвилин вони знову зустрілися в коридорі — вже озброєні.

Залишалося чекати.

Минала година.

Потім друга.

Ніхто не прийшов.

Христина кілька разів визирала у вікно, але бачила лише спорожнілу вулицю.

— Мені це не подобається, — сказав Павло.

— Мені теж, — погодився Алін. — Якщо вони справді були поблизу, то кудись поділися.

— Або чогось чекали, — додала Христина.

Ніхто їй не відповів.

Коли остаточно стемніло, вони вирішили більше не залишатися в селі.

Якщо вампіри були так близько, зволікати ставало небезпечно.

Трійця вирушила в гори.

Підйом виявився значно важчим, ніж Христина уявляла. Подекуди доводилося буквально чіплятися руками за каміння. Ноги боліли, холодне повітря обпікало легені, але вона вперто рухалася вперед.

— Може, відпочинемо? — запропонував Павло.

— Потім.

— Христино...

— Я сказала: потім.

Алін тихо засміявся.

— Павле, ти досі не зрозумів?

— Що саме?

— Якщо вона щось вирішила, сперечатися марно.

Христина озирнулася.

— Нарешті хоч хтось зрозумів.

Навіть Павло всміхнувся.

Та веселощі швидко минули.

Десь попереду на них чекали вампіри.

Коли вони піднялися достатньо високо, почали шукати печеру.

— На жаль, бабуся не знала точного місця, — сказала Христина.

— Але ти казала, що знаєш, як виглядає камінь, — нагадав Павло.

— Так. За її словами, це величезний прозорий камінь, схожий на алмаз. Він затиснутий між двома стінами печери.

Алін озирнувся.

— Залишилося зовсім небагато.

Павло підняв брови.

— Знайти одну печеру в горах?

— Саме так.

— Надзвичайно просто.

Христина ледь усміхнулася.

Вони рушили далі.

Раптом десь неподалік пролунав гуркіт.

Христина завмерла.

— Ви це чули?

— Так, — відповів Павло.

Знову гуркіт.

Цього разу ближче.

— Треба йти! — вигукнув Алін.

Вони побігли.

Христина вже майже не бачила, куди ступає. Темрява, каміння, дерева — усе зливалося перед очима.

— Павле!

Вона не почула відповіді.

Раптом хтось схопив її ззаду.

Чужа долоня затиснула рот.

Христина спробувала вирватися.

— Не роби різких рухів, — почувся біля самого вуха чоловічий голос. — І твої друзі не постраждають.

Христина завмерла.

Незнайомець говорив українською.

Звідки?

Вона спробувала озирнутися, але чоловік міцно тримав її.

— Тихо.

Її кудись повели.

Христина намагалася запам'ятати дорогу, але в темряві майже нічого не бачила.

Через деякий час незнайомець нарешті прибрав руку.

— Хто ви? — одразу запитала вона.

Чоловік тихо засміявся.

— Хіба ти ще не здогадалася?

Христина відступила.

— Вампір.

— Розумна дівчина.

— Звідки ви знаєте мою мову?

— Я живу більше ста років. За цей час можна вивчити багато мов.

Христина озирнулася.

Тільки тепер вона зрозуміла, що навколо вже немає ані дерев, ані нічного неба.

Кам'яні стіни.

Темний коридор.

— Де я?

— Там само.

— Що?

— Ти досі на горі.

Вампір підійшов до дверей у кінці коридору й відчинив їх.

— Просто тепер ти в моєму домі.

Христина відчула поштовх у спину й опинилася в темній кімнаті.

Вона миттєво розвернулася.

— Зачекайте! Навіщо я вам?

Вампір усміхнувся.

— Про це поговоримо пізніше.

Двері зачинилися.

Клацнув замок.

Христина кинулася до дверей і смикнула ручку.

Марно.

— Відчиніть!

Відповіді не було.

Дівчина притулилася спиною до холодних дверей.

Панікувати не можна.

Павло й Алін, напевно, вже зрозуміли, що вона зникла.

Але Христина не збиралася просто сидіти й чекати, поки її врятують.

Вона повільно озирнулася, намагаючись роздивитися кімнату в темряві.

Спочатку треба зрозуміти, де вона.

Потім — знайти вихід.

А вже після цього Христина збиралася з'ясувати, навіщо вампірові знадобилася саме вона.