Глава 5

Повернувшись до своєї кімнати, Христина ще довго не могла заспокоїти думки.

Алін. Павло. Вампіри. Камінь на вершині Молдовяну.

Вона намагалася зрозуміти, чи не робить помилки, погоджуючись вирушити в гори разом із людьми, яких знає лише один день.

Павло здавався щирим. Особливо коли говорив про дружину й маленьку доньку. Та Христина нагадала собі, що щирість у чомусь одному ще не означає, що людина розповідає всю правду.

Про Аліна вона знала ще менше.

Саме тому Христина дістала свої записи й занотувала все, що сталося з моменту прибуття до Румунії. Окремо записала все, що вдалося дізнатися про нових знайомих.

Якщо вони справді підуть у гори разом, спостереження можуть стати корисними.

Закінчивши, Христина відклала записи, загасила свічку й лягла.

Цього разу сон прийшов швидко.

Уранці Христину розбудив наполегливий стукіт.

Вона розплющила очі.

Хтось знову постукав.

— Хто там?

— Це Павло.

Христина швидко підвелася й відчинила двері.

Побачивши чоловіка, вона відразу зрозуміла: щось сталося.

Обличчя Павла було напружене, а блакитні очі тривожно бігали.

— Що сталося?

— Зранку приходив Алін.

— І?

Павло важко видихнув.

— Зникла його племінниця.

Христина відчула, як усередині все похололо.

— Дитина?

— Так.

— Скільки їй?

— Сім років.

— Боже...

Христина на мить прикрила рот долонею.

Семирічна дитина.

У голові одразу виникла страшна думка про вампірів.

— Коли вона зникла?

— Еліза разом із донькою вчора зупинилася на ніч у селищі дорогою сюди. Вранці прокинулася, а дівчинки немає.

— Вона могла сама кудись піти?

— Не знають. Еліза разом із місцевими обшукала селище. Потім шукали в лісі. Нічого.

— А сліди?

— Алін нічого про них не сказав.

Христина насупилася.

— А вампіри?

— Невідомо. Саме це він і хоче з'ясувати.

Христина навіть не вагалася.

— Треба продовжувати пошуки.

— Алін просив, щоб ми прийшли до нього за годину. Еліза вже там.

— Добре. Дайте мені трохи часу.

— Я чекатиму внизу.

— За десять-п'ятнадцять хвилин спущуся.

Павло кивнув і пішов.

Христина зачинила двері.

Про похід у гори тепер годі було й думати.

Спочатку треба знайти дитину.

Вона швидко переодягнулася, розчесала довге волосся й почала заплітати косу. Пальці кілька разів заплуталися у пасмах.

«Сім років...»

Христина згадала власну родину.

Якщо до зникнення дівчинки причетні вампіри, вони не можуть гаяти часу.

Зібратися за обіцяні п'ятнадцять хвилин не вдалося. Коли Христина нарешті спустилася, Павло вже чекав на неї.

— Вибачте, трохи затрималася.

— Нічого. Ходімо.

Вони вийшли надвір.

Дорогою майже не розмовляли.

Тепер ні Павло, ні Христина не думали про камінь на вершині гори.

Десь зникла семирічна дівчинка.

І кожна втрачена година могла мати значення.

Коли вони нарешті дісталися будинку Аліна, двері відчинилися майже відразу.

На порозі стояв Алін.

— Заходьте.

Усмішки, з якою він зустрічав їх учора, більше не було.

Христина переступила поріг і побачила в кімнаті незнайому жінку.

Елізу.

Сестра Аліна сиділа за столом, міцно стискаючи в руках якусь маленьку річ.

Христині знадобилася лише мить, щоб зрозуміти, що це було.

Дитяча стрічка для волосся.