Глава 4

Павло

Від Аліна Павло та Христина вийшли близько сьомої вечора.

За кілька годин розмови вони встигли домовитися про головне: підуть у гори Фегераш разом і спробують дістатися вершини Молдовяну, де, за словами бабусі Христини, мав знаходитися камінь, якого боялися вампіри.

Алін повідомив, що до них приєднається його сестра Еліза. Зараз вона перебувала в іншому місті, але мала повернутися наступного дня.

— Завтра о першій пополудні зайду за вами, — сказав Алін перед тим, як вони пішли. — Прийдемо сюди. Еліза вже повинна бути вдома.

Так їх мало стати четверо.

Надворі вже сутеніло.

Христина йшла трохи попереду. Павло кілька секунд дивився їй услід, а потім прискорив крок.

— Христино, зачекайте!

Дівчина зупинилася й озирнулася.

Павло наздогнав її.

— Пройдемося разом. Уже вечоріє, так буде безпечніше.

Христина на мить замислилася, але заперечувати не стала.

— Ходімо. У чужій країні справді краще триматися разом.

Вони рушили далі.

Деякий час обоє мовчали.

— А що ви думаєте про Аліна? — нарешті запитав Павло.

Христина глянула на нього.

— Поки що нічого.

— Зовсім?

— Треба уважніше до нього придивитися.

Вона зробила невелику паузу.

— Як і до вас, до речі.

Павло здивовано повернув голову, але майже відразу кивнув.

— Розумію.

— Не образилися?

— А чому я маю ображатися? Ми познайомилися лише сьогодні. Ви нічого про мене не знаєте.

— Крім того, що вампіри вбили вашу родину.

На обличчі Павла промайнула тінь.

— Так.

Христина відвела погляд.

— Вибачте.

— Нічого.

Вони пройшли ще кілька кроків.

— Я теж вам поки що не довіряю, — зізнався Павло.

Христина підняла брови.

— Принаймні чесно.

— Я спостерігаю і за вами, і за Аліном. Думаю, ви робите те саме.

— Роблю.

На цьому розмова закінчилася.

Далі вони йшли мовчки.

Коли нарешті дісталися заїжджого двору, Христина побажала Павлові доброї ночі й одразу піднялася на другий поверх.

Павло провів її поглядом, але майже відразу змусив себе відвернутися.

Знову.

Він насупився й попрямував до їдальні.

Замовивши вечерю, Павло сів за віддалений столик.

Тепер їх було троє. Завтра мала з'явитися ще й Еліза.

Чотири людини, які майже нічого не знали одне про одного, збиралися разом вирушити в гори на пошуки загадкового каменю.

Нерозумно було довіряти їм беззастережно.

Особливо Аліну. Павло досі не знав, скільки правди той розповів про свою бабусю. Не знав він і того, що приховувала Христина.

А вона точно щось приховувала.

Проте Павло мусив визнати й інше.

Сам він не впорається.

Він навіть не знав цієї країни та її мови. Не знав, де саме шукати вампірів і як їх убивати.

Якщо хотів помститися за Соломійку та Ганнусю, доведеться ризикнути.

Але довіра...

Її ще треба було заслужити.