Христина
Дівчина спустилася з другого на перший поверх, чоловіки уже чекають на неї. Алін усміхнувся і сказав:
- А ось і наша леді прийшла. Ходімо уже до до мене, ми поговоримо.
Від слів Аліна дівчина усміхнулася і почервоніла. Троє людей вийшли із будівлі закладу для гостей і пішли вздовж вулиці. Через годину вони прийшли до будинку, зайшли. У Аліна будинок не дуже великий. Троє людей зібралися на кухні, Алін пригостив гостей чаєм.
- Отже, як ми будемо боротися проти вампірів? - запитав Павло.
- Я чув, що вони бояться святої води і всього, що зв'язано з церквою, - сказав Алін.
- Це тільки чутки, вони убили одну мою односельчанку біля церкви, їх не злякало ні хрест, ні те, що це святе місце, - сказала Христина, їй від цього сумно.
- То вони непереможні? - запитав Алін, у нього очі округлилися.
- Мені розповідала бабуся, що є камінь, він знаходиться на вершині Трансильванських Альп, на вершині Молдовяну, в горах Фегераш. Так ось, бабуся говрила, що вампіри бояться цього каменю, їх у світі дуже мало.
- Звідки твоя бабуся про це знала? - запитав Павло.
- Цього я не можу вам сказати.
Не дивлячися на те, що у неї й чоловіків спільна справа, вона не дуже їм довіряє і не розкрива усього, що їй відомо. Вона усе розкаже, якщо упевниться, що їм можна довіряти, а на це треба час.