Глава 1

Павло

Після довгої дороги Павло нарешті дістався Румунії.

Останню частину шляху він подолав сам, поганяючи коней до міста. Коли попереду з'явилися перші будинки, чоловік відчув дивне полегшення. Він дістався. Тепер залишалося найважче — знайти тих, заради кого приїхав.

На заїжджому дворі Павло залишив коней під наглядом господаря та винайняв невелику кімнату.

Грошей поки вистачало. Кілька років тому помер його заможний дядько, залишивши племінникові чималий спадок. Тоді Павло й подумати не міг, що колись витратить ці кошти на полювання за вбивцями власної родини.

Він сів біля вікна.

Що далі?

Микола сказав, що вампірів потрібно шукати в Румунії. Але Румунія велика. Павло не знав ані точного місця, ані людей, у яких можна було щось розпитати.

До того ж він майже не розумів місцевої мови.

Від безкінечних думок почала боліти голова.

— Треба пройтися, — пробурмотів Павло.

Надворі було значно холодніше, ніж удень. Він накинув теплий плащ і вийшов.

Високого рудоволосого чоловіка важко було не помітити серед перехожих. Павлові було тридцять два. Блакитні очі й ямочки на щоках колись робили його усмішку особливо привабливою.

Тільки останнім часом він майже не усміхався.

Павло пройшов кілька вулиць, роздивляючись незнайоме місто, коли дорогу йому заступив чоловік приблизно його віку.

Незнайомець щось запитав румунською.

Павло насупився.

— Я вас не розумію.

Чоловік уважніше придивився до нього, а тоді несподівано заговорив знайомою мовою:

— Ви з українських земель?

Павло здивовано підняв брови.

— Так.

— Тоді зрозуміємо один одного. Мене звати Алін.

— Павло.

Вони потиснули руки.

— Ви недавно приїхали? — запитав Алін.

— Сьогодні.

— Вирішили оселитися тут?

Обличчя Павла вмить змінилося.

— Ні.

Він на мить замовк.

Чи варто розповідати незнайомцеві справжню причину своєї появи?

Алін тим часом опустив погляд на те, що виднілося з-під Павлового плаща.

— Цікаву зброю ви возите із собою.

Павло інстинктивно поклав на неї руку.

— Часи небезпечні.

— Особливо вночі, — погодився Алін. — Тут трапляються створіння, проти яких звичайна зброя мало допомагає.

Павло різко подивився на нього.

— Що ви маєте на увазі?

Алін витримав його погляд.

— Вампірів.

Павло зробив крок до нього.

— Ви знаєте про них?

— Більше, ніж хотів би.

— Я приїхав саме через них.

Алін уже не усміхався.

— Навіщо?

Павло стиснув кулаки.

— Вони вбили мою дружину і трирічну доньку.

Кілька секунд Алін мовчав.

— Співчуваю.

— Мені не потрібне співчуття. Я хочу знайти їх.

— Тоді, можливо, вам пощастило зустріти саме мене.

— Чому?

Алін озирнувся на перехожих.

— Не тут.

Вони повернулися до заїжджого двору, де зупинився Павло.

У їдальні було тепло й людно. Чоловіки вибрали віддалений столик.

Лише тоді Алін продовжив:

— Я теж полюю на вампірів.

— Чому?

Алін важко видихнув.

— Через мою бабусю. Її звати Параскева. Вона походить з українських земель. Саме вона навчила мене вашої мови.

— Вампіри її вбили?

— Гірше. Вони зробили її однією з них.

Павло завмер.

До цієї миті для нього все було просто: вампіри — чудовиська, які забрали Соломійку та Ганнусю.

А тепер перед ним сидів чоловік, рідна бабуся якого сама стала вампіркою.

— І ти збираєшся її вбити? — тихо запитав Павло.

Алін не відповів одразу.

— Якщо іншого способу немає.

Павло опустив погляд.

— Тоді, можливо, нам справді варто триматися разом.

— Саме це я й хотів запропонувати.

Вони ще не знали, що їхню розмову вже почули.

Христина

Христина спустилася до їдальні, коли голод нарешті переміг утому.

Вона замовила просту їжу й сіла за вільний столик.

Потрібно було вирішити, що робити далі.

Приїхати до чужої країни виявилося найпростішою частиною її задуму. Тепер треба було знайти вампірів і при цьому самій не стати їхньою жертвою.

Христина чудово розуміла, наскільки ризикує.

Особливо сама.

Повернутися додому вона однаково не могла.

Там більше ніхто не чекав.

Батько й мати, успішні купці, дали своїм дітям забезпечене життя. Після їхньої смерті Христина не залишилася без грошей.

Але гроші не могли повернути родину.

Не могли повернути й старшого брата.

Христина машинально торкнулася своєї довгої коси й опустила карі очі до тарілки.

Раптом вона почула слово, яке змусило її завмерти.

— Вампіри.

Говорили двоє чоловіків за сусіднім столом.

Христина прислухалася.

Вони не просто обговорювали чутки.

Вони збиралися полювати.

Дівчина підвелася.

Розум підказував не довіряти незнайомцям. Вона була сама в чужій країні й майже нічого про цих чоловіків не знала.

Але іншої можливості могло не бути.

Христина набрала повні груди повітря й підійшла до їхнього столу.

Обидва чоловіки замовкли.

Павло насторожено подивився на незнайому молоду жінку.

— Ви щось хотіли?

Христина перевела погляд із нього на Аліна.

— Перепрошую, я випадково почула вашу розмову.

Алін напружився.

— Яку саме частину?

— Про вампірів.

Павло й Алін переглянулися.

Христина випросталася.

— Не хвилюйтеся. Я не збираюся вас видавати.

— Тоді чого ви хочете? — запитав Павло.

У карих очах дівчини промайнув біль.

— Приєднатися до вас.

— Що?

Христина стиснула пальці.

— Моїх батьків і старшого брата вбили вампіри.

Вона подивилася Павлові просто в очі.

— Тому в нас із вами одна мета.