Розділ 14. Детектив у бороді та Малинова мрія

Сумський перон зустрів Бруні запахом рідного вокзального чебурека та сирим березневим повітрям. Польща залишилася позаду — разом із паном Пшемиславом, нескінченними кабачками та тим самим кущем огірків, під яким навіки (або до наступного врожаю) спочив його пивний скарб.

Вдома все було так, ніби він нікуди й не виїжджав. 

— Синку! Нарешті! — Мама обійняла його так міцно, що Бруні на мить здався собі знову десятирічним гномом, у якого ще не росла борода. 

На столі вже чекав він. Справжній. Український. Борщ. Червоний, як захід сонця над Пслом, з густою сметаною, в якій ложка стояла рівніше, ніж Бруні на вечірці в березні. — Їж, дитино, бо в тій Європі одні огірки, мабуть, бачив, — причитала мати, підкладаючи пампушки з часником.

Бруні їв і відчував, як до нього повертається смак до життя. Але в голові крутилася одна думка: Малинова Дев'ятка. Його мрія. Його статус. Його квиток у світ дорослих гномів Сумщини. У кишені приємно важили зароблені злоті, конвертовані в гномське золото, а вдома, у таємній банці під ліжком, чекали заощадження за три роки схем.

Дочекавшись, поки мама піде на кухню, Бруні заскочив у свою кімнату. Він пірнув під ліжко, витяг заповітну банку з-під маринованих грибів і… заціпенів. Банка була порожня.

У Бруні почалася тиха, але професійна істерика. Очі вилізли з орбіт, борода затремтіла. Він перевернув банку — нічого. Навіть дрібної монетки. 

— Хтось… викрав… мою… мрію, — прохрипів він, хапаючись за серце.

Бруні миттєво перетворився на Шерлока Холмса гномського розливу. Він почав власне детективне розслідування, діючи приховано, щоб не сполохати «злочинця».

Підозрювана №1 (Мама): Занадто добра. Може, купила новий сервіз або магічну мультиварку? Бруні перевірив чеки на кухні — чисто.

Підозрюваний №2 (Тато): Весь день підозріло мовчить і крутить якісь гайки в сараї. Може, програв гроші в підпільне гномське доміно? Бруні обшукав його робочу куртку — порожньо.

Підозрювані №3 і №4 (Брат і сестра): Ці дрібні тролі завжди крутилися біля його кімнати. Може, купили собі нові ігрові приставки чи підписку на магічні стрімінги? Бруні влаштував їм «допит» під виглядом розпитування про школу, але вони тільки сміялися.

До вечора Бруні був повністю розбитий. Його світ рухнув. Грошей немає, дев'ятки не буде, ельфійки в універі його з'їдять, а він залишиться пішим гномом без майбутнього. Він уже дістав із рюкзака останню пляшку польської «горілки», щоб напитися з горя прямо в темній вітальні.

Раптом двері відчинилися. Уся сім'я — мама, тато, молодші — стояли на порозі. У тата в очах стрибали бісики.

 — Бруні, досить сидіти в темряві, — сказав батько, витираючи замаслені руки об ганчірку. — Вийди-но на вулицю. Там… сусіди скаржаться, що ти щось там залишив.

Бруні, похнюпившись, вийшов на ґанок. І тут його погляд зустрівся з НЕЮ.

Під ліхтарем, виблискуючи свіжою фарбою кольору стиглої малини, стояла вона — ВАЗ 2109. Малинова дев'ятка. Низька посадка, тоновані вікна, на лобовому склі — наклейка «Гномська сила».

Бруні ледь не впав зі сходів. 

— Це… як? — видавив він із себе. 

— Ми бачили, як ти старався, синку, — сказав тато, підходячи ближче і кладучи руку йому на плече. — Ми знали про твою банку. Вирішили, що до твого 18-річчя і повернення з «експедиції» треба зробити справжній подарунок. Ми взяли твої заощадження, додали свої — і ось вона. Повністю на ходу, карбюратор перебраний, магнітола качає. Твоя.

Бруні торкнувся холодного металу крила. Це був не сон. Це був фінал його великої подорожі. Він більше не був заробітчанином на тракторі. Він був власником малинової дев'ятки в Сумах.

— Тату… Мамо… — Бруні шмигнув носом, намагаючись не розплакатися, бо гноми не плачуть (вони просто пітніють очима). — Дякую. Завтра я поїду на ній в університет. Хай ці ельфійки бачать, хто повернувся.

Він сів за кермо, вдихнув запах старого пластику та освіжувача «Ялинка».