Розділ 13. Огірковий сейф та гаражний кошмар

Дорога вгору здавалася Бруні підкоренням Евересту. Два пластикові ящики пива, які спочатку здалися дарунком богів, тепер перетворилися на двадцять кілограмів чистого свинцю. Гном пихтів, піт заливав очі, а кожен крок відгукувався в спині гномським прокляттям.

— Ні… я не ішак, я майбутній педагог, — прохрипів Бруні, зупиняючись посеред схилу. — Я не дотягну це до фазенди. Мене або поліція прийме за крадіжку майна, або хребет висиплеться в труси.

Гномський інстинкт скарбошукача спрацював миттєво. Бруні озирнувся. Навколо — нескінченне море польських огірків. Він вибрав найкрасивіший, найжирніший кущ, який виглядав як ідеальний орієнтир. Діставши складну лопатку (яку кожен гном носить із собою про всяк випадок), Бруні акуратно викопав кущ, вигреб яму і почав дбайливо укладати туди пляшки.

— Спіть, мої золоті. Завтра я приїду на тракторі «Ursus», наче лицар на білому коні, і заберу вас у кращий світ, — шепотів він, прикопуючи «клад».

Залишивши собі дві пляшки для «хоробрості», він рушив далі. Але нічний спокій тривав недовго. Попереду на пагорбі виник силует самотньої ферми. У вікнах було темно, але в гаражі яскраво горіло світло.

Бруні миттєво згадалася візитівка «Ракшаза Радж — логістика та задоволення». Його уява, підігріта алкоголем і страхом, намалювала жахливу картину: тигр-провідник у сітчастій майці чекає його в цьому гаражі, готуючи романтичну вечерю з карі та індійськими пахощами.

— Тільки не кажи мені, що він вирахував мій шлях, — прошепотів Бруні, втискаючись у тінь придорожнього дерева. — Тільки не він. Тільки не затягуй мене в свій тигрячий рай!

Він почав повільно підкрадатися до гаража, намагаючись не дихати. Крок, ще крок… І в той момент, коли Бруні опинився майже навпроти відкритих дверей, світло всередині різко згасло.

Серце гнома зробило сальто і ледь не вистрибнуло через горло. Бруні завмер, очікуючи, що зараз із темряви вилетить лапа з пазурами й затягне його всередину для «вивчення Камасутри». Минуло десять секунд. Двадцять. Тиша. Тільки десь далеко гавкнув польський собака.

Нічого не сталося. Бруні, не озираючись, кинувся навтьоки, розвиваючи швидкість, якій би заздрив гепард.

О п’ятій ранку, напівживий, брудний і з однією порожньою пляшкою в руці, він нарешті добрався до своєї ферми. Він завалився на своє ліжко в бараку для заробітчан з однією думкою: «Сьогодні субота. Сьогодні вихідний. Я буду спати до понеділка, а потім — на трактор і до скарбу».

Але рівно о шостій ранку двері в кімнату вилетіли з петель від удару чобота. 

— Бруні! Вставай, курва! — закричав пан Пшемислав, розмахуючи списком робіт. 

— Пане… сьогодні субота… я вмирав у полях… — простогнав гном, натягуючи ковдру на ніс. 

— Змінилися плани! Велика закупка від супермаркету! Ти сьогодні їдеш на «Дальнє Поле», те, що за десять кілометрів звідси. Будеш вантажити кабачки весь день! Трактор уже гріється!

Бруні закляк. «Дальнє Поле» було в абсолютно іншому напрямку від його «огіркового сейфа». Його скарб, його двадцять дві пляшки елітного темного, лишилися під кущем, який він, можливо, ніколи більше не знайде серед тисяч ідентичних польських овочів.

— Огірковий бог мене покарав… — прошепотів Бруні, піднімаючись з ліжка. — Ракшаза хоча б пропонував задоволення, а пан Пшемислав пропонує тільки кабачки.