Розділ 10. Схема на мільйон і індійська щедрість

Польща зустріла Бруні не золотими горами, а нескінченними рядами колючих огірків під Любліном. Два місяці він чесно намагався бути зразковим заробітчанином: навіть опанував керування старим трактором «Ursus», який димів так сильно, що місцеві лелеки облітали поле за три кілометри. Але гномська душа прагнула масштабу, а не овочів.

Все змінилося одним дзвінком. Гнат, далекий родич із клану Залізних П’ят, який теж «затаївся» в Польщі після якогось скандалу з магічною податковою, повідомив: у нього є заначка справжнього гномського самогону, витриманого в дубовій бочці з-під пороху. Гнат жив на іншому кінці країни, і Бруні зрозумів — це знак долі.

Проблема була лише в фінансах. Після виплати за оренду кімнати в Бруні лишилося рівно 20 гномських золотих. Квиток на потяг до Гната коштував 25.

— Гном, який платить повну ціну, — це не гном, а ельф-переросток, — пробурмотів Бруні, стоячи перед касою вокзалу в Любліні.

В його голові миттєво народилася комбінація, якій би позаздрили на економічному факультеті Сумського педу. Бруні вирішив обманути систему: купити квиток до наступної станції, де тарифна сітка нібито мала бути іншою. Квиток до найближчого селища коштував всього 6 золотих.

«Зараз доїду туди, вийду, візьму новий квиток на решту шляху і ще на закуску лишиться», — звитяжно думав він.

Але на наступній станції реальність дала Бруні ляпаса. Виявилося, що через якусь магічну аномалію чи просто польську бюрократію, прямий квиток звідси до Гната коштував несподівані 19 золотих. У кишені Бруні сиротливо дзвеніли останні 14.

— Пані, ви знущаєтесь? — вигукнув він касирці-мавці. — За такі гроші цей потяг має летіти через астрал! — Такий тариф, пане красналюд, — байдуже відповіла мавка, підпилюючи нігті.

Бруні зрозумів: настав час для відчайдушних кроків. Він побачив у меню термінала «Дитячий квиток» за 12 золотих. Це був ризик. Ризик, на який міг піти тільки студент хімбіо, що вижив після пар з вищої математики.

Коли під’їхав потяг, Бруні з глибоко насунутим каптуром почимчикував до вагону. Провідником виявився… Ракшаза. Величезний антропоморфний тигр у формі польської залізниці, з тюрбаном на голові та золотим кільцем у вусі. Він виглядав так, ніби щойно прибув із Делі, але з ідеальним знанням маршруту «Перемишль — Щецин».

— Пан кудись поспішає? — пробасив Ракшаза, перегороджуючи шлях своєю масивною лапою. 

— Ось, — Бруні простягнув дитячий квиток, намагаючись стати на три голови нижче. 

— Пане… ви жартуєте? — Ракшаза примружився, розглядаючи квиток, а потім густу, руду, прокурену бороду Бруні. — Ви занадто… фактурний для дитини. У вас борода більша за мої амбіції.

Бруні випростався і включив увесь свій педагогічний арсенал переконання. 

— Слухайте, шановний пане… Ракшазо. Ви ж людина світу, ви повинні знати фізіологію рас! У нас, у гномів із клану Залізних П’ят, борода починає рости з десяти років. Це гормональне! Я за документами ще маю право на безкоштовне молоко в школі, просто життя в Сумах мене трохи… загартувало.

Ракшаза на мить застиг, а потім розреготався так, що затремтіли вікна у вагоні.

 — Гномська генетика — це сила! — відсміявся він, жестом запрошуючи Бруні всередину. — Проходь, «малюку». Якщо прийде контроль, я скажу, що ти мій племінник з Індії, який просто дуже багато їв дріжджів.

Вони сіли в купе провідника. Ракшаза виявився неймовірно говірким. Він дістав термос із чаєм масала, який пахнув так солодко, що у Бруні злиплися вії. 

— То як тобі в Польщі, друже? — запитав тигр, розглядаючи Бруні дивним, занадто уважним поглядом. Його жовті очі немов сканували кожен сантиметр гнома. 

— Та таке… Трактор, огірки, ельфійки-скандалістки вдома. Шукаю себе, — ухильно відповів Бруні.

— Ти хлопець міцний, — Ракшаза раптом присунувся ближче. — Мені в моєму бізнесі (а залізниця — це так, для душі) потрібні такі… надійні люди. Ти вільний? Не зв’язаний узами шлюбу? Може, дівчина чекає в Сумах? 

— Та яка там дівчина, — хмикнув Бруні, згадуючи ельфійське прокляття. — Я зараз у статусі «все складно». 

— Це добре… це дуже добре, — муркнув Ракшаза. — Знаєш, у нас в Індії кажуть, що гноми — це найкращі партнери. Ви міцні, вірні й… дуже тактильні.

Бруні почав відчувати легкий дискомфорт. Ракшаза продовжував розпитувати про його вподобання в їжі, чи любить він довгі прогулянки під місяцем і чи подобається йому шовкова постільна білизна. Бруні списував це на «східну гостинність», але коли тигр почав грати м’язами під сорочкою і демонструвати свій ідеально вичесаний хвіст, гном почав шукати очима стоп-кран.

Нарешті потяг зупинився на станції призначення. 

— Ну, я пішов, — швидко промовив Бруні, підхоплюючи сумку. 

— Зачекай, — Ракшаза зупинив його, ніжно взявши за лікоть. 

— Ось моя візитівка. Там номер. Дзвони в будь-який час, Бруні. Навіть якщо просто захочеш… поговорити.

Він простягнув золотисту картку з написом «Ракшаза Радж — логістика та задоволення», а потім спритним рухом запхав щось Бруні в нагрудну кишеню сорочки. — Це тобі на цукерки, малюку. За те, що зробив мій рейс цікавішим.

Бруні вискочив на перон, як ошпарений. Коли потяг рушив, і хвіст Ракшази востаннє майнув у вікні, гном засунув руку в кишеню. Він витяг 20 гномських золотих. Рівно ту суму, якої йому не вистачало.

Бруні стояв посеред польського перону, дивився на візитівку, потім на гроші, потім на своє відображення у вітрині вокзального кіоску. 

— Це що зараз було? — прошепотів він. — Він що… він мене тільки що намагався склеїти? Мене? Гнома? Тигр-провідник?

У голові Бруні виникла страшна картина: він у рожевому сарі сидить на спині Ракшази десь на берегах Гангу, а навколо літають магічні огірки. 

— О ні… — Бруні швидко сховав золото. — Гнате, наливай свій самогон швидше. Мені терміново треба це забути. Але 20 золотих — це 20 золотих…