Розділ 8. Самогон, Ельфійки та Гномська Гордість

Повітря під Сумами пахло вологою сосновою хвоєю, річковим мулом Псла та катастрофою, що неминуче насувалася. База відпочинку «Лісова казка» бачила багато чого: і весілля прокурорів, і випускні аграрного університету, але десант із педуніверситету був для цих стін справжнім іспитом на витривалість.

Бруні стояв на ганку дерев’яного будиночка, що злегка перекосився від часу, і вдихав вечірню прохолоду. Сьогодні йому виповнилося вісімнадцять. Вік, коли гном офіційно отримує право на власну сокиру, власну думку і, що найголовніше, на власні помилки. За три дні, шостого березня, святкуватиме Патрик. Цей триденний розрив між їхніми датами завжди перетворював початок березня на один суцільний марафон самознищення.

— Гей, імениннику! — гукнув Патрик, намагаючись розпалити мангал за допомогою бойового закляття третього кола. Вогонь жадібно лизнув сирі дрова, викидаючи стовп іскристої магії. — Де твій легендарний допінг? Народ уже починає тверезіти, а це небезпечно для психіки персоналу бази.

Бруні вишкірився. Він зайшов усередину і витяг трилітровий скляний бутель, заткнутий кустарним корком із кукурудзяного качана. Всередині плескалася рідина, яка на вигляд нагадувала розплавлене срібло, змішане з бензином. «Дідівський гномський самограй». Рецепт, за який у деяких королівствах давали пожиттєве, а в гномських горах — орден «За мужність».

Коли бутель з’явився на столі під навісом, музика (якась дика суміш оркського металу та ельфійського ембієнту) на мить затихла.

— Це що, паливо для драконів? — з острахом запитала тендітна ельфійка з факультету природничих наук. 

— Це, сонечко, те, що робить цей світ терпимим, — гордо відповів Бруні, спритно розливаючи «еліксир» у пластикові стаканчики.

Через годину вечірка перетворилася на контрольований хаос. Гномський самогон діяв специфічно: він знімав усі магічні та моральні бар’єри. Кентаври, які зазвичай трималися гордо, тепер намагалися влаштувати змагання з лімбо під мотузкою для білизни, ледь не ламаючи собі копита. Двоє тролів-першокурсників знайшли десь старий човен і намагалися «плисти» по трані, інтенсивно гребучи пластиковими веслами. Навіть викладач магічного права, який якимось дивом опинився в компанії, тепер натхненно доводив сосні, що її гілки порушують межі приватної власності.

Бруні відчував себе богом. Алкоголь приємно пік горло, а в голові панувала легка, дзвінка порожнеча. Він поправив комір сорочки й рушив до групи ельфійок, що згрупувалися біля старого фонтану з гіпсовим оленем.

— Панночки, — почав він, намагаючись надати голосу оксамитової глибини, хоча виходило швидше схоже на хрип старого шахтаря. — Ви виглядаєте так, ніби сумуєте за справжнім чоловічим товариством. А я сьогодні, як ви знаєте, не просто Бруні. Я — повнолітній Бруні.

Він підморгнув ельфійці на ім’я Еланіель. Вона була високою, з волоссям кольору місячного сяйва та очима, в яких зазвичай читалося презирство до всього, що нижче метра вісімдесяти.

— Бруні, ти милий, — процідила вона, дивлячись на нього як на кумедну садову фігурку. — Але ми вже пообіцяли цей танець... іншим.

Бруні обернувся. «Іншими» виявилися якісь другокурсники з факультету некромантії — бліді, худі хлопці, що пахли формаліном і депресією. Еланіель витончено поклала руку на плече одному з них і пішла в бік танцполу, навіть не озирнувшись.

Наступна спроба закінчилася ще гірше. Інша ельфійка віддала перевагу орку-барабанщику, аргументуючи це тим, що у нього «цікава ритміка». Третя просто розсміялася, коли Бруні спробував процитувати гномську поезію про твердість граніту та м’якість моху.

Образа почала закипати десь глибоко в грудях, змішуючись із гномським самогоном. Це був не просто провал — це було публічне приниження на очах у всієї бази «Лісова казка».

— Та що вони в них знайшли? — пробурмотів Бруні, заливаючи чергову порцію «срібла» в горло. — У них же навіть бороди немає! Вони ж виглядають як недогодовані гілки верби!

Патрик, який вже встиг десь роздобути чиюсь мантію і тепер носив її як плащ, підійшов і дружньо ляснув друга по спині. 

— Забий, друже. Ельфійки завжди були дивними. Ходімо спати, завтра голова буде як розпечене ковадло.

Настала північ. Магічні істоти поступово розповзалися по своїх «норах». Адміністратор бази, стара відьма, яка за вечір встигла продати гномам три ящики контрабандного зілля, вказувала шлях до спального корпусу.

Бруні, похитуючись, зайшов у загальний хол. Там було темно, лише магічні вогники тьмяно освітлювали простір. Він побачив, як ті самі ельфійки, сміючись і перешіптуючись, заходять у велику кімнату, де стояли ліжка. Слідом за ними тяглися їхні кавалери — ті самі некроманти й орки.

— О, Бруні, ти теж тут? — сонно запитала Еланіель, обернувшись у дверях. — Можеш лягати на вільному ліжку біля вікна, там якраз місце лишилося.

Бруні зупинився. Його погляд затуманився від люті та образи. Він згадав, як вони ігнорували його підкати, як сміялися з його зросту, як вибрали цих «дохляків» замість справжнього гнома з трилітровим бутлем першокласного продукту. Вся його гномська гордість, помножена на градус алкоголю, вибухнула в одну мить.

Він випнув груди, впер руки в боки й обвів компанію поглядом, повним крижаного презирства.

— Знаєте що? — вигукнув він так, що з сусідньої сосни злетіла перелякана сова. — Дивіться на мене! Запам’ятайте цей момент!

Всі замовкли. Навіть п’яний троль у коридорі перестав намагатися з’їсти штору.

— Я — Бруні! — продовжував він, ледь не падаючи, але вчасно вхопившись за одвірок. — Я — гном, чиє коріння йде глибше за ваші жалюгідні родинні дерева! І я маю принципи!

Він зробив паузу для ефекту, тицьнув пальцем у бік кімнати й видав свою культову фразу:

— Знаєте що? Я з цими шльондрами спати не буду!

Запала тиша. Ельфійки заклякли з відкритими ротами. Патрик десь на задньому плані прикрив обличчя рукою, стримуючи істеричний сміх.