Розділ 5. Велике вигнання та трагедія вкрадених котлеток

Кінець першого семестру в Сумському педуніверситеті ознаменувався подією, яку в анналах гуртожитку назвали «Ніччю тисячі бульбашок». Бруні та Патрік вирішили відсвяткувати здачу заліку з алхімії так масштабно, що випадково перетворили всю воду в системі опалення на пінисте гном’яче пиво. Гуртожиток почав гикати, з кранів замість води йшов «портер», а кімната виховательки наповнилася хмелем так, що вона почала співати ельфійські балади, хоча була чистокровним тролем.

Хаос був такий, що ректор, витираючи піну з мантії, особисто підписав наказ: «Бруні та Патріка — по домам. Гуртожитку треба дезінфекція і психолог».

Так хлопці стали «домашніми». Бруні крутив схеми вдома, а Патрік страждав під маминим наглядом. Але душа вимагала пригод.

Одного морозного зимового вечора Патрік приїхав у Суми «на вихідні до друзів». У сумці, поруч із конспектами, лежав скарб — лоток із маминими котлетками. Мама Патріка ліпила їх своїми люблячими ручками, вкладаючи в кожну порцію м'яса стільки ніжності, що вони могли б лікувати депресію.

Вечір почався культурно, а закінчився десь у районі четвертого виміру. Хлопці так «надегустувалися» власного виробництва, що в якийсь момент Патрік просто зник. Він вийшов «подихати» і загубився в трьох соснах біля корпусу.

Темрява, мороз -25°C, і Патрік, який намагається знайти дорогу за зірками, але бачить тільки неонові вивіски «Шаурма». Не знайшовши друзів, він набрів на недобудовану частину гуртожитку — таку собі бетонну фортецю з арматурою замість прапорів.

— Це замок! — вирішив Патрік. — Я лицар! А в лицарів є сухпайок!

Він забився в куток на бетоні, обійняв сумку з котлетками і заснув сном праведника. Мороз не міг пробити його алхімічний захист, але він не врахував місцеву розвідку — зграю сумських собак, які мали нюх на мамині делікатеси кращий, ніж у детекторів магії.

О 5:00 ранку під вікнами гуртожитку почувся звук каміння, що б’ється об скло. Бруні, який якраз бачив сон про малинову дев'ятку, підірвався з ліжка. На вулиці стояв Патрік — синій від холоду, з інеєм на бровах, але з гордо піднятою головою.

Коли його затягли в тепло, відігріли чаєм і почали розпитувати, де він був, Патрік урочисто проголосив: 

— Я тримав оборону на фортеці! Але... я зголоднів.

Він відкрив сумку, щоб дістати лоток. Порожньо. Тільки одна самотня крихта паніровки на дні, як пам'ятник колишній величі.

Патрік завмер. Очі його наповнилися сльозами, яких не бачили навіть під час вигнання з гуртожитку. 

— Котлетки... Мамині котлетки... — прошепотів він. — Їх не стало.

— Хто їх з'їв? — суворо запитав Бруні, підозрюючи друзів. 

— Собаки! — вигукнув Патрік. — Поки я спав, ці дикі звірі вкрали моє щастя прямо з сумки! Вони відкрили блискавку своїми магічними лапами і викрали мамину любов!

Ця історія миттєво стала хітом. Протягом наступних десяти років у будь-якій компанії магічних Сум, коли хтось починав жалітися на життя, Бруні перебивав: 

— Це все фігня. От у Патріка собаки котлети вкрали — оце була трагедія!

Патрік став живою легендою. Собаки-злодії увійшли в міський фольклор, а мамині котлетки стали символом втраченого раю.