Розділ 4. Педуніверситет, філологічні мрії та велике ельфійське викрадення

Вступна кампанія в Сумах нагадувала середньовічну облогу, тільки замість катапульт були папки з документами, а замість лицарів — спітнілі випускники. Патрік сяяв: він вдягнув костюм-трійку кольору «стриманий оптимізм», який робив його схожим на дуже молодого і дуже переляканого міністра фінансів.

— Бруні, ми будемо вчителями! Це престиж! Це відпустка влітку! — захоплено просторікував Патрік, поправляючи краватку. 

— Патріче, мені плювати на відпустку, — Бруні почухав бороду, в якій заплуталася крихта від ранкового пиріжка. — Я йду на філологічний. Там концентрація ельфійок на квадратний метр перевищує всі допустимі норми магічної безпеки. Я хочу вивчати давньоельфійські дієслова виключно з практичним нахилом.

Але мрія розбилася об приймальну комісію. Сувора ельфійка в окулярах оглянула Бруні з такою відразою, наче він був пліснявою на антикварній книзі. 

— Абітурієнте, ви занадто... низький. І занадто... бородатий для вивчення високої поезії Срібного Лісу. Ваша борода заважатиме фонетиці. Ідіть на алхімічний, там такі, як ви, зазвичай миють колби.

Так Бруні й Патрік опинилися в групі 101-А «Прикладна алхімія». На першому ж занняті Бруні ледь не заплакав від розпачу. В групі було лише два хлопці — він і Патрік. Решта — двадцять дівчат. Але всі вони були гномками. Кремезними, бородатими (у деяких борода була навіть густішою за його власну) і з кулаками розміром із невеликий кавун.

— Де тонкі зап’ястя? Де гострі вушка? Патріче, нас обдурили! — стогнав Бруні, дивлячись на одногрупницю, яка впевнено відкривала пляшку пива зубами.

День посвяти почався з офіційної частини. Ректор — старий нудний маг, чия мантія бачила ще заснування Сум — читав промову, яка тривала вічність. 

— Студенти! Запам’ятайте три «ні»: гномський самогон не пити (бо стіни гуртожитку плавляться), пилок фей не нюхати (бо будете літати над Пслом три дні без навігації), траву кентаврів не курити (бо почнете іржати на парах з історії). Тільки вчитися! Тільки алхімічні реакції! 

Патрік стояв рівно, як олівець, і старанно записував кожне слово в блокнот. Бруні ж у цей час непомітно перевіряв запаси у внутрішній кишені куртки.

Справжня посвята почалася ввечері, в парку біля Псла. Там уже не було ректора, зате було багато вогнищ і сумнівних напоїв. Бруні швидко «загасив» пів літра гномського самогону власного виробництва для хоробрості й пішов у наступ.

І ось воно — чудо! П’яненька ельфійка з філологічного, яка відбилася від своїх, сиділа на колоді й намагалася прочитати вірш дереву. Бруні підсів поруч. 

— Знаєш, — прохрипів він, дивлячись на її гострі вушка, що злегка дрижали. — Твоя аура нагадує мені блиск нової дев'ятки під місячним сяйвом.

Вона хихикнула. Бруні, відчуваючи, що це його зірковий час, обережно поклав руку їй на коліно. Серце гнома співало «Червону руту» в металевій обробці.

Але казка тривала рівно десять секунд. Раптом з кущів вигулькнули старшокурсники — високі, нахабні ельфи-спортсмени. Один із них, з посмішкою гієни, простягнув Бруні стакан: 

— О, малий, повага! Спробуй нашого «Ельфійського нектару», це краще за твою сивуху!

Поки Бруні, як справжній дегустатор, оцінював напій, інший старшокурсник спритно підхопив ельфійку під лікоть: 

— Сонечко, тобі вже пора в гуртожиток, філологи мають спати вночі, а не з бородатими першокурсниками обніматися.

Коли Бруні допив і витер вуса, ельфійки вже й слід простиг. Тільки порожнє місце на колоді й запах її парфумів «Лісова мавка».

— Патріче? — гукнув Бруні, озираючись навколо. Але Патріка ніде не було. Кажуть, його бачили в оточенні трьох гномок-одногрупниць, які тягли його показувати «секретну лабораторію в кущах», і він виглядав одночасно переляканим і дуже зацікавленим.

Бруні залишився сам. Розбитий, покинутий і з легким присмаком ельфійського обману на губах. Він не пішов у гуртожиток. Він пішов пішки додому через усе місто, дивлячись на зорі й обіцяючи собі, що наступного разу він спочатку зв'яже старшокурсників, а вже потім буде класти руки на коліна.