Розділ 1. Шнурки, нікотин та Містер Низькорослий

Життя в інтернаті для низькорослих істот вимагало не тільки міцних кісток, а й ще міцніших нервів. Особливо, коли твій сусід по кімнаті — Патрік, який, незважаючи на свою тимчасову тверезість, мав талант притягувати неприємності, як магніт — залізну стружку.

Головною проблемою інтернату було навіть не меню, що складалося переважно з каші, яку, здається, варили з меленого будівельного сміття. Головною проблемою була заборона на сигарети. Вихователі, серед яких переважали старі гоблінші з нюхом, кращим, ніж у мисливських собак, карали за запах тютюну так жорстко, що порушники потім тиждень мили туалети зубними щітками.

Але Бруні не був би гномом-схемщиком, якби не знайшов вихід. Вихід був у вікні п'ятого поверху.

— Патріче, ти на стрьомі! — прошепотів Бруні, висовуючи голову з вікна. — Я завжди на стрьомі, Бруні. Моє життя — це один суцільний стрьом, — філософськи замітив Патрік, стискаючи в руках згорток зі сплетених докупи шнурків від взуття всіх мешканців блоку. Ця мотузка була настільки довгою, що могла б послужити страховою для альпініста, і настільки смердючою, що її боялися навіть таргани.

На вулиці, біля цілодобового магазину «Продукти 24», вже стояв підкуплений лепрекон-першокурсник із чорним пакетом АТБ, в якому шелестіли заповітні пачки «Прилуки Особливі».

— Давай! — скомандував Бруні. Патрік почав повільно опускати мотузку з шнурків. Чорний пакет, прив'язаний до кінця, гойдався на вітрі, як прапор магічного капіталізму. Лепрекон швидко причепив вантаж і дав знак.

— Тягни! — Бруні затамував подих. Патрік почав піднімати пакет. Шнурки рипіли, серце калатало, а з третього поверху висунулася голова гоблінші-виховательки.

— Хто там шнурками махає? — прогриміла вона. Бруні й Патрік завмерли, втиснувшись у стіну. Пакет із сигаретами завис прямо перед носом гоблінші. Секунда тягнулася, як вічність. Гоблінша принюхалася, зморщила носа і… зачинила вікно. — Фу, знову ці ліліпути шкарпетки сушать, — пробурмотіла вона.

Бруні й Патрік видихнули. Через хвилину пакет був у кімнаті. 

— Є! — Бруні потер руки. — Тепер ми бариги нікотину. Цей блок — наш ринок збуту.

Уже через годину ціна за одну сигарету піднялася втричі. Бруні розраховував прибуток, а Патрік, дивлячись на гори золотих монет, вперше задумався, що алхімія — це, звісно, круто, але бізнес — це надійніше.

Та справжній апокаліпсис стався через тиждень. В інтернаті оголосили конкурс «Містер Низькорослий — 2014». Бруні, звісно, відмовився, заявивши, що його краса — це його борода, і вона не потребує оцінки журі. А Патрік… Патрік, який тоді ще був молодим і наївним, вирішив, що його алхімічний талант і підтягнута статура гарантують йому перемогу.

Весь вечір Патрік готувався. Він навіть вимив голову (вперше за місяць) і позичив у Бруні одеколон кольору «дешевий тріумф». Бруні, бачачи хвилювання друга, вирішив йому допомогти.

— Тримай, Патріче. Моє секретне зілля «Впевненість». Це для розслаблення, — сказав Бруні, простягаючи йому флягу з чимось, що пахло, як суміш спирту, меду та гальмівної рідини.

Патрік, не роздумуючи, перекинув флягу. Потім ще одну. Коли він вийшов на сцену актової зали, його впевненість була настільки великою, що він ледь не збив з ніг ведучого-гном-альбіноса.

На конкурсі талантів Патрік вирішив показати алхімічне шоу. Він почав змішувати різні рідини, викрикуючи незрозумілі магічні формули. Рідини пінилися, змінювали колір і, нарешті, вибухнули хмарою фіолетового диму, що пахнув, як лаванда… і блювота.

Журі, яке складалося з трьох старезних гоблінш та одного переляканого ельфа-чиновника, було в шоці. Але перемогу віддали гобліну-переростку, який просто показав фокус із зникненням ковбаси (він її з'їв).

Патрік, дізнавшись про результати, застиг на сцені. Його обличчя стало кольору фіолетового диму, який він щойно створив. Він подивився на Бруні, який сидів у першому ряду і намагався не сміятися, потім на журі, потім на переможця.

І тут алхімія Бруні «Впевненість» зустрілася з емоційним стресом Патріка. 

— Я… Я протестую! — викрикнув Патрік. — Це все… корупція! Ви… ви не цінуєте справжній талант!

Він зробив крок вперед, і його шлунок вирішив висловити свій протест першим. З рота Патріка вирвався потік алхімічного конденсату, який, здається, містив у собі всі види спирту, які коли-небудь пробував Бруні, і всі інгредієнти, які Патрік змішав на сцені.

— О Боже! Він… він блює магією! — закричав хтось у залі. Патрік, не зупиняючись, почав крутитися на сцені, поливаючи актову залу своїм алхімічним реверсом. Гоблінші-журі намагалися сховатися під столом, але Патрік дістав і їх. Ельф-чиновник знепритомнів. Переможець-гоблін намагався з'їсти блювоту, думаючи, що це нове алхімічне зілля.

Актова зала наповнилася запахом, який не можна було описати жодними словами. Це був запах поразки, алкоголю та магічного хаосу. Бруні, дивлячись на цей безлад, зрозумів: це кінець конкурсу краси, але початок їхньої легендарної дружби, яка буде будуватися не на золотих кубках, а на блювотних калюжах.

Він піднявся на сцену, взяв під руку Патріка, який все ще намагався щось викрикнути, і повів його до виходу. 

— Тримайся, Патріче. Ми ще покажемо цим гоблінам, хто тут справжні «містери», — сказав Бруні, витираючи обличчя від фіолетових бризок.