2

Тиша…  Саме її так не вистачало останнім часом Оксані. Ночі майже без сну, болючі скроні, постійно включений телефон, очікування чогось жахливого, остогидла кава з автомату, вранішні оперативки. І постійне відчуття біготні по колу без будь якого просвіту… 

Таблетка цитрамону. Ковток води з чайника. Курилка та десь дванадцята цигарка за півдня. 
"Треба у відпустку. Хоча… Яка в біса зараз відпустка?", - Оксана затягнулася глибоко димом та пожбурила недопалок до кошика зі сміттям. 

Недопалок не долетів, і Оксана загасила його ногою. І запалила нову цигарку, дивлячись на свої тремтячі пальці. 

Зашморг навколо шиї. Який перерізали, щоб тіло впало з висоти. Навіщо? Кому це потрібно? Чорт…

Оксана знов перечитувала повідомлення вранішньої патрульної хроніки. Загибла - Божена  Глинська. Тридцять три роки. Тіло знайдено на пустирі недобудованого торгівельного центру. На шиї - зашморг від мотузки… 

Як сказав судмедексперт, Божена кілька секунд висіла в повітрі на цьому мотузку, і його перерізали. Перерізали, щоб вона розбилась з сорокаметрової висоти. 

Проте - як сказав експерт, напевно, що Божена вмерла ще в повітрі. Коли перерізали мотузку… Але остаточно буде відомо після розтину.

"Що з тобою сталося, Божено? Боже… Чого я не брала мобільний, коли ти дзвонила? Чого я не прийшла до тебе в цей клятий "Рок Паб"? Клята робота… Чорт…. Чорт…"

Оксана запалила нову цигарку. Звістка про загибель Божени, яка хотіла з нею вчора ввечері зустрітись, застала її у керівництва, коли принесли вранішні поліцейські зведення. І Оксану наче струснуло струмом. 

Вона досі не сказала нікому, що знала Божену. І що саме з нею та хотіла побачитись. І що Оксана просто відмахнулась від її повідомлень та дзвінків. Бо наводила лад у відразу п’яти справах перед перевіркою. І потім поїхала додому і заснула на кухні перед монітором…

"Ксюхо, шо скажеш? На самогубство не тягне, звичайно. Хоча… Ця Божена може спочатку хотіла повіситись, а потім передумала, та стрибнула з даху. Всяке ж буває", - керівник відділу районної прокуратури Василь Шматько сів поруч з Оксаною. 

Шматько був начальником Оксани. У повітрі з’явився дух вчорашнього пива та відсутності ранкового душу у Шматько. Він запалив цигарку від запальнички Оксани, засунувши її собі в кишеню за звичкою старого клептомана.

Скроня знов завібрувала болем. Оксана була не в змозі якось коментувати слова Шматько про самогубство. Лише заплющила очі та махнула рукою…

"Так то воно так… А було б самогубство - проблем би ніяких. Як невчасно це все зараз… До речі, вона там якась чи журналіст, чи рекламщик виявилась ", - Шматько зітхнув та скривившись, ковтнув з Оксаниної чашки холодної кави. 

"Піарник", - зітхнула Оксана, відкриваючи вікно. Вогке повітря заповзло до кабінету, зливаючись із застоялим цигарковим димом...

"Це як? На політиків працювала? Піар їм робила?", - Шматько явно був не в захваті від цієї звістки…

"Ну, і на політиків також. Вася… Я тобі ще не казала. Я знала Божену. Ми подруги. Я її знаю більше десяти років. І вона вчора мене хотіла бачити, пропонувала зустрітись. Казала, щоб я прийшла до неї в паб. Але я не пішла і не передзвонила їй. Подумала - у Божени знов депресія - завтра здзвонимось та побалакаємо. Ото таке…", - Оксана заплющила очі, намагаючись угамувати біль у скронях, який був все більше нестерпним…

"Бляха…  Як це - знала? ", - Шматько впав на стілець, закривши на мить очі долонею. 

"І шо будемо тепер робити? Чорт… Ну ти видала, Ксюха…", - він навіщось дістав з кишені смартфон і тупо дивився на заставку. 

"Вася, я не встигла. Я не можу прийти до тями ще… В шоці просто", - пальці Оксани зламали цигарку навпіл. На очі навернулись сльози.

"Так… Добре. Розберемось. Мала, ти давай, тримайся", - Шматько щось бурмотів. Його товсті пальці дістали з кишені фляжку.

"Ковтни. Та будемо якось до тями приводити це все. Ковтни-ковтни", - Василь притиснув фляжку до губ Оксани. 

Вона слухняно ковтнула рідину. Щось тепле та міцне сковзнуло до горла, та пішло далі по шлунку. 
Оксана ковтнула ще, відчуваючи, як стає тепліше і біль у скронях трохи відступає.

-В будь-якому разі справа про вбивство заведена. Поки не доведемо зворотне. Або не знайдемо вбивцю, - Василь забрав у Оксани фляжку, роблячи декілька ковтків. - Ну ти знаєш, як воно все відбувається - не мені тобі говорити.

Оксана кивнула. Так, справу про вбивство Божени було заведено. Вона розуміла, що керівництву найвигідніше було б перевести її в справу про самогубство, і закрити справу. 

"Наскільки я розумію, знайшла Божену якась жінка?" - спитала Оксана, переглядаючи хроніку. 

"Так. Пенсіонерка. Підробляє десь неподалік прибиральницею, йшла на роботу, щоб скоротити дорогу, повз недобудову. Побачила і зателефонувала в поліцію"- відповів Щматько. 

"Слухай, Васю… А там на місці може подивитись треба - що і як? Експерти були, я розумію, але… І що до речі думаєш про власників торгівельного центру? Напевно, треба їх також розпитати?", - Оксана запитливо глянула в сторону начальника

"Якщо чесно, то не думаю, що власники цієї недобудови тут якось взагалі причетні. Поспілкуватись треба, звісно, але то я сам. А щодо місця…  Опис є у справі. Навряд чи там щось знайдеш при такій зливі", - Шматько кивнув на вікно, по склу якого повзли краплі дощу.

"Розкажи мені краще про неї. Про Божену. Яка вона була, чи давно бачились, чи були вороги? Може, це професійне щось таки? Дорогу кому перейшла?", - начальник Оксани допив каву з її чашки та затягнувся цигаркою.