1

В приміщенні бару було майже зовсім порожньо. Напевно, тому що вихідні вже завершились, і прихильники послухати живу музику та пропустити декілька склянок сиділи по домівках, очікуючи п'ятниці. 

А може й тому, що останнім часом грошей у людей було все менше, і кількість охочих сидіти в барах зменшилась… 

Божена тяжко зітхнула, згадавши про гроші. Справи йшли останнім часом не дуже. Не те, що кілька років тому.  

Багато хто з "жирних" клієнтів втекли з країни ще на початку 2014 року, а ті хто зайняв їхнє місце у владних кріслах, не дуже полюбляли платити і торгувались за кожну копійку. Останні ще полюбляли "кидати" на гроші. Як, власне, і сталось сьогодні…

"Що будемо пити?", - бармен по той бік стійки посміхнувся Божені. 

За стійкою вона була поки що сама, і хлопець був явно не проти поспілкуватись з нею. Проте спілкуватись Божені не хотілось. Хотілось напитись, щоб якось загасити ті емоції, що заволоділи нею після розмови з помічником одного депутата, який виніс їй мозок та не захотів розраховуватись у повному обсязі за роботу. 

А робота була зроблена, і тепер Божені було треба розраховуватись з людьми, які все зробили, як хотів цей клятий помічник депутата. Було знято с декількох сайтів негативні тексти, та розміщено інші, направлені проти конкурента депутата. 

Але його помічник став крутити носом, що робота була зроблена не дуже добре, і віддав лише половину грошей. Божена підозрювала, шо гроші помічник забрав собі, але від цього легше не робилось…

"Налий мені "Джемісона", тільки не паленого", - Божена похмуро процідила крізь зуби бармену.

Звали бармена Робертом, як свідчив прикріплений до сорочки бейджик. 

Роберт хмикнув, відкриваючи нову пляшку віскі і поглядаючи скоса на Божену. 

"Образився. Та й наплювати. Пішли вони всі", - Божена подумки вилаялась та потягнулась до сумочки за цигарками  та запальничкою. 

"Вибачте, у нас не палять", - бармен Роберт гучно поставив стакан з віскі перед Боженою, поглядаючи на її вже піднесену запальничку до цигарки. 

"Так, забула… Вибач. Повернусь зараз. Льоду докинь", - пробурмотіла Божена, знову подумки вилаявши тих, хто придумав цей закон про заборону палити в барах без спеціальних залів з витяжками. Витяжки у "Рок Пабі" не було… 

Божена стала підійматись по сходах на вихід, оскільки паб знаходився у підвалі. Якась дівчина, з якою Божена зіткнулась на сходах, привіталась з нею, на що Божена відповіла похмурим "Привіт". 

Обличчя дівчини здалося Божені знайомим, але вона не змогла згадати, де саме її бачила.  

"Та й грець з нею", - пробурмотіла Божена, нарешті  вийшовши на двір та підпалюючи цигарку від протягнутої охоронником пабу запальнички. 

На вулиці, незважаючи на початок грудня, було вогко і крапав дрібний неприємний дощ. 

"Так… Що ми маємо? Повна дупа з грошима, і замість того, щоб заробити, треба розраховуватись з людьми, які чекають від мене гроші. Грошей лише половина, сама не заробила, ще й винна тепер. Клятий жлоб цей депутат і його помічник", -  Божена подумки лаялась, запалюючи нову цигарку від попередньої. 

Краплі дощу падали за комір і на обличчя. Божена відчула ще сильніше бажання таки напитись сьогодні. І навіть неважливо було - сама чи з кимось…

Вона дістала телефон, пробігаючи по контактам телефонної книги та роняючи попіл на монітор. Подумала, що може когось покликати посидіти разом, але всі ті, хто спадав їй на думку, навряд чи приїхали б зараз скласти їй компанію "вдарити" по алкоголю. 

З кожним роком коло Божени, з ким можна було б раптово напитись та "потриндіти за життя", звужувалось - майже завжди тепер треба було домовлятись заздалегідь, бо у кожного були свої справи, сім ї, графіки і таким чином, таких людей було все менше. 

Власне, сьогодні їх не було зовсім. Можна було викликати когось із колег, але тоді треба було б розмовляти про роботу, а сьогодні про це Божена розмовляти не хотіла. Сьогодні вона хотіла "надертись", а справи і неприємності нехай почекають до завтра…

Божена сьогодні навіть була згодна на незапланований випадковий "роман з продовженням". І була не проти провести ніч з кимось, хто сподобається та буде в змозі допомогти трохи забутись.  

Вона так робила нечасто, але інколи на це йшла - знайомилась з чоловіками та погоджувалась на якісь подальші речі. Як правило, потім Божена не підтримувала стосунків - вранці чоловіки здавались їй зовсім іншими, ніж ввечері, коли вона погоджувалась розділити з ними ліжко. 

Проте це допомагало відволіктись від проблем та думок про них. Можна було так зробити і сьогодні, якщо буде якась гарна кандидатура скоротати разом цю ніч.

"Як буде - так і буде. Можливо, що нікого сьогодні не підчеплю. Сама нап'юся", - подумала Божена, сердито ще раз гортаючи контакти на телефоні. 

"Може, Оксану набрати? В неї така робота, що сидить до ночі. Давно не бачились. Хоч розвіємось разом", - Божена натиснула на кнопку виклику. 

В трубці почулись довгі гудки, потім виклик скинули. 

"Перенаберу. Не можу зараз", - повідомлення від Оксани було лаконічним. 

"Я в Рок Пабі. Приходь, якщо зможеш. Буду довго", - написала у відповідь Божена, давлячись димом від третьої поспіль цигарки та вдивляючись у монітор телефона, вже залитий краплями дощу...

"А цього покидька треба провчити. Завтра наберу його боса та скажу, що його Славко тицьнув собі гроші і мене кинув. Нехай з ним сам розбирається", - подумала Божена про депутата і його помічника.