Поліна Кулакова «Усі їхні демони»

Беручись за будь-який твір, головна проблематика якого — невиліковна хвороба суспільства, я завжди побоююсь двох речей: 

— про жахіття розповідатимуть недоречною евфемістичною мовою, наче це документальний роман, а не художній;

— якщо серед персонажів є діти — чекай сили-силенни зменшено-пестливих слів. І сліз. Річок, озер та морів сліз, які автор вичавлюватиме з читача.

Варто зазначити, жодне з моїх побоювань не справдилося. 

У головній ролі — дев'ятирічна Леся Кухарчук і демони з підвалу, яких вона жене молитвою. Та святі слова, на жаль, безсильні перед демонічним алкоголізмом.

Вона затиснута між матір'ю-пиячкою з вітчимом-пиячкою та хворою бабусею. Сяк-так вивільняють її з цієї тисняви книжки та єдина подруга Христина. А ще старший брат Діма, однак йому, зважаючи на ситуацію в родині, анітрохи не краще, ніж Лесі. У них спільна біда, але, знаєте, своя завжди здається страшнішою... Діма має погані оцінки та щоденні записки від класної керівники, яких ні мама, ні, тим паче, вітчим, давно не читають. Він ховається за музикою, друзями та цигарковим димом.

Слідчий Назарій все не дасть ради своєму життю. Робота, здається, вже його не другий дім, а перший, і через це зовсім не виходить віднести мамину консервацію у погріб та побачитися з сином. Він, як стверджує колишня дружина, геть відбився від рук. Та у тихому Івано-Франківську раптом стаються дивні вбивства, тобто рідкісний для Назарія шанс отримати нове звання... Або остаточно втратити сина. 

Це історія про алкогольну, наркотичну та тютюнову залежності; про ярлики, наклеєні дбайливими сусідами та перехожими; про тих, хто, одного разу опинившись наодинці зі своїм горем, так і не зумів забути його погляд; і про те, що кожен такий бідолаха заслуговує на порятунок. Саме на порятунок, зауважу. Прощення не має до цього жодного стосунку. 

Ми звикли применшувати своє значення. Однак у книзі цей стереотип розлітається на друзки: найменше зло, як і найменше добро, мають силу. Рятують, вбивають, запускають незворотній процес. Саме так пов'язалися долі Назарія та Лесі, хоча вони начебто жодного разу не зустрілися...

Я б ладна поділити персонажів на негативних та позитивних, але «Усі їхні демони» — реальність. А реальність ділиться не лише надвоє. Маму Лесі та Діми, Анжелу, я спочатку сприйняла як негативного персонажа, вітчима Вітю — ще б пак! — найнегативнішим з негативних, та згодом облишила це. Зауважу, мова не про симпатію, а про сухий аналіз. 

До речі, стосовно аналізу. Книга мені надзвичайно сподобалася, стала першою, над якою я плакала у відносно дорослому віці. 

Та все ж мене збентежили кількість та розвиток другорядних героїв для книги на трохи більше, ніж 200 сторінок. Відтак з'являється відчуття, що має бути продовження, де розкажуть про цих героїв, але ж ми знаємо, що його не буде. Втім, це дрібничка. 

Окрема подяка за яскраві українські реалії. Нарешті їх пропагують :D

Читайте. Особливо, якщо гортаєте вже бозна-який відгук і вагаєтеся, чи треба. Треба. Бо це болісна тема для нашої країни. І крутий триле. Всі вимоги до жанру виконані, а мова керує емоціями читача, наче роботовими, хоч роботи й не мають емоцій.