Ніл Шустерман «Жнець»

Анотація: 

«У світі, де більше не існує ані хвороб, ані війн, ані страждань, можна померти лише в один спосіб: вас має наосліп обрати й убити ("зібрати") жнець - професійний носій смерті. Таким чином людство контролює свою чисельність. Час до часу женці беруть собі учнів-підлітків, і цього разу вибір припав на Сітру й Рована. Тепер вони змушені змагатися між собою за статус женця, хоча жоден з них цього не прагне. Тому, хто стане женцем, доведеться «зібрати» другого».

У творі Ніла Шустермана «Жнець» ми, здавалося б, не віднаходимо нічого вкрай надзвичайного: нехай людство, що отримало можливість жити на повну, але цінність такого життя втратило; нехай таємничих женців у мантіях і з умовним пакунком найрізноманітнішої зброї, холодної та гарячої; нехай дивацький невидимий Шторм, котрий відгукнеться будь-якої миті до кожного, окрім женця.

Однак сама лише думка про те, що така доля спіткала не книжковий Всесвіт, а наш, цілком реальний, лякає та захоплює водночас. Захоплює — бо тепер не знаємося з поняттями на кшталт «хвороба» чи «аварія»: підхопити найбезневиннішу застуду стало практично неможливим, а щодо фізичних ушкоджень перейматися теж не варто, адже, стрибнувши з найвищої багатоповерхівки, людина, звісно, загине, але миттю потрапить у так званий Центр Відродження і невдовзі буде як новенька. Єдине, після чого її нізащо не відродять — це після ушкоджень від вогню.

Більшою мірою життя зосереджене на отриманні задоволення від абсолютної безпеки й, так би мовити, «усього готового». Людство розвивається виключно завдяки мистецтву. Ніхто ж не перейматиметься наукою чи медициною у досконалому світі?

Отже, за світову досконалість відповідає Шторм, якого ніхто ніколи не бачив. А за проблему перенаселення — Цитадель Женців. Бачите о-он того пана в мантії? Стережіться, меланхоліки, бо як вгледить «застій» у вашій душі — збере швиденько! Будь-чим. Сокирою, отрутою, пістолетом з все того ж умовного пакунку зброї. А захоче — імунітет подарує, лише цьомніть його перстень. Бридливих прошу не лякатися, бо після цього жоден жнець впродовж року не матиме права вас зібрати.

Життя головних героїв — Сітри та Рована — не надто захопливе. Та й вони самі, зрештою, є найзвичайнісінькими підлітками зі своїми хвилюваннями та радощами. Головна відмінність між персонажами — це те, що Сітра живе у родині, де всі одне одного поважають, люблять та розуміють, а Рован серед своїх незліченних родичів відчуває себе так званим «салатом», наявність котрого важлива, але не вкрай необхідна.

І наявність лише однієї «головної відмінності» неабияк зіпсувала враження. Звісно, головні герої, що подобаються всім і кожному — це щось поза межею реальності. Та й чи треба намагатися перетнути цю межу? Але коли Сітра трохи скидається на Герміону Грейнджер, а Рован (ні, не на Гаррі Поттера) — на простого парубка... Парубка-салата, ага.

Це не круто.

Я не стверджую, що автор зовсім недбало поставився до створення, так би мовити, «очей» свого читача. Ні. Щось там таки клювало. Але слабенько.

Другий не менш вагомий мінус — необґрунтована любовна лінія. Промовчу, чия, бо, може, хтось вже здогадався й міркує, чому вона така​​​ необґрунтована, а хтось тільки зловить небажаний спойлер. Загалом, видно: любовної лінії автору хотілося. А ось процес втілення її у твір — це окреме питання.

Не оминемо й пані перекладачку. Кострубатих реченьок на цілий роман було десь три-чотири (я спираюся винятково на свої пам'ять та увагу, звісно), і, тим не менш, вони помітні.

Сподіваюся, завдяки моєму відгуку книга не справляє враження посібника «Як не треба писати»? :)

Адже, зізнаюся, спостерігати за найвищим ешелоном влади, тобто Цитаделлю женців, цікаво. А ще цікаво, що навіть досконалому світу може загрожувати щось на кшталт Верховної Ради України :)

Брешу-брешу, до Ради там далеко. Однак це зовсім не означає, що женці Цитаделі цураються перебільшення службових повноважень, власної вигоди, ведення таємних жорстоких ігор.

У певних життєвих аспектах людство Ніла Шустермана здобуло беззаперечну перемогу. Проте не забуваймо про ті, де вони програли — болісно й, знову ж таки, беззаперечно.