Глава 4

- Добрий ранок сонні. Під ялинкою вас чекають Різдвяні подарунки. – промовила я з посмішкою до хлопців, що вляглися вчора спати в чому ходили колядувати.

- Можна ще трішки поспати! – промовив Макс та накрився з головою ковдрою, а на мене нахлинули спогади. Пригадую, як я сім років назад, так само вкривалася ковдрою з головою та просила хоча б трішечки ще поспати, але Андрія не можливо було вмовити.

- Не можна! Ми всі вас з нетерпінням чекаємо. Без вас не розпаковуємо подарунки, хоч нам дуже сильно цього хочеться. – можливо я перебільшувала і найбільше мені хотілося, щоб Андрій уже нарешті розпакував мій подарунок.

- Подарунки? – ніби тільки що проснувся, промовив Саша. Та радісно зліз з ліжка та побіг під ялинку. До нього поспішив приєднатися Максим.

Хлопці із задоволенням знаходили свої подарунки та розпаковували їх. Тим паче, що зібралося їх чи мало. Адже вчора ніхто не став раніше часу щось дарувати, все найкраще залишили на сьогодні. В різні сторони летіла пакувальна папір, конфеті та стрічки. Посмішка від дитячої радості не сходила з мого обличчя. Поступово всі почали розпаковувати свої подарунки, лише я не поспішала та чекала…

- Чому ти не розпаковуєш? Тобі не цікаво, що я тобі приготував? – промовив Андрій, а я не приховуючи посмішку протягнула йому невеличку коробку.

- Я чекаю коли ти розпакуєш мій подарунок!

Без всіляких заперечень Андрій узявся розпаковувати. Мої руки трусилися в передчутті довгоочікуваної реакції. Спершу Андрій не поспішаючи зняв стрічку, потім акуратно зняв пакувальний папір. З кожним його повільним кроком моє серце завмирало. Нарешті він відкрив коробку та шоковано завмер. Тиша продовжувалася поки він дивився на вміст.

- Це не жарт? – серйозно запита він.

- Ні! – засміялася та одночасно розплакалась я!

- Катя!!! – Андрій підхопив мене на руки та радісно закружляв. – Я найщасливіший чоловік на Землі!

- Мама, тато, а що сталося? – не менш шокований погляд я перевела на Сашу і він ще раз повторив своє звернення. Мама, мене назвали мамою, а Андрія татом! Цього Різдва ми з Андрієм отримали набагато більше ніж очікували.

Різдво це час коли трапляються дива. І не залежно від того віриш ти чи ні, але вони трапляються навіть у дорослих. Різдво сповнене магії, родинного затишку, незабутніх хвилин, що мимоволі переносять нас з реальності у казку.

P.S. Минув лише рік. Ми знову прикрашаємо ялинку та готуємося до святкової вечері, чекаємо з нетерпінням нашу велику родину, що за цей час стала набагато більше. Я найщасливіша мама синочка та малесенької донечки Соломії. Андрій з народженням донечки став ще більше турботливим та ніжним. Бабусі з дідусями не тямлять себе від щастя.

Знову Різдво. Ми в очікувані дива…