Глава1

Пройшло 3 місяці

- Катя, я зібрав усі речі. – промовив Саша та повільно спустився до нас з Андрієм. Хоч пройшло не так багато часу лише три місяці після всиновлення, але ми пройшли досить складний шлях  довіри та розуміння. Для нас з Андрієм важко давалося спілкування. Саша довго не виходив з нами на контакт і всіляко відгороджувався, що надто нас бентежило. Але на щастя ми пройшли цей важкий період разом.

- Чудово! Ти взяв усі іграшки що хотів? На Різдво приїде син Андрієвої сестри він лише на рік від тебе старший,  тому я думаю, що ви обов’язково з ним знайдете спільну мову. – Саша не впевнено пожав плечима та подивився на свій маленький рюкзачок.

- Не хвилюйся, якщо тобі щось потрібно ти тільки скажи, і ми з Андрієм це купимо.

- У мене все є. – серйозно промовив Саша та сів на диван.

- Підеш колядувати з Максимом?

-Ні! Я колядку не знаю.

- Це не проблема. Дорога до Карпат не близька й у нас буде час її вивчити.

***

- Андрій, будь ласка, зупинись біля торгового центру.

- Катя, Саша спить не потрібно його будити.

- Ми й не будемо його будити. Я сама піду у торговий центр та куплю усе потрібне для святкової атмосфери. – не чикаючи заперечення я вийшла з машини та пішла.

Я обожнюю Різдво та Новий рік. Саме ці свята приносять море щастя та сміху. Легкі, веселі, невагомі та наповнені позитивом. Саме на Різдво у нас з Андрієм виходить зібрати усю родину за святковим столом у нашому затишному будиночку в Карпатах на вершині гори. Цей рік не став виключенням. Тим паче, що наша сім’я стала більша.

Окремий вид мистецтва це святковий затишок, що ми створюємо з Андрієм до приїзду гостей.

В торговому центрі я не затрималась на довго. Хоча збрешу, якщо скажу, що не хотіла. Там було все таке гарне, святкове. Атмосфера, яка нікого не залишить байдужим. На жаль я була обділена часом, тому лише докупила новорічні іграшки, ліхтарики, бенгальські вогники й мандаринки, адже яке свято без цитрусових.

З дитинства моє Різдво у мене асоціювалося саме з мандаринками. Коли в будинку з’являлися перші мандаринки я розуміла, що свято поруч. Через декілька тижнів до аромату цитрусових приєднувався аромат хвої, який вирував в будинку до кінця Різдва.

- Я все купила ми можемо їхати. – промовила я коли сіла у машину де Саша ще спав, а Андрій задумано щось читав у телефоні. -  Що сталося?

- Ніка повернулася з-за кордону…

- Це ж чудово! Ми не бачились з нею сім років. Тобі Вася сказав, що вона приїхала?

- Так. – зі смутком промовив Андрій. Ми добре пам’ятали, які події привели до таких наслідків, але пройшло стільки років і настав час відпускати минуле.

- Подзвони йому і скажи, що ми їх сьогодні чекаємо на святкову вечерю. Будуть мої та твої батьки, Маша з Максимкою, а також Артур. Вони не будуть зайвими, навпаки об’єднають нашу дружну родину. – з посмішкою промовила я та Андрій швидко щось написав в телефоні.

Сподіваюся, що вони приїдуть!

На під’їзді до будинку я побачила дим з димаря та здивовано поглянула на Андрія. Він ніби не казав, що когось просив розтопити камін та розчистити доріжки біля будинку.

- Привіт! – закричала Даша та вибігла до нас в кімнатних капцях. Я міцно стисла її в обіймах. Останній раз ми бачились минулого Різдва, тому що у неї щільний графік і часу вистачає лише на Макса.

- Привіт, як ви сюди добралися? Чому нам не сказали, ми б вас забрали.

- Ми з Артуром приїхали. Він нас забрав з аеропорту та привіз до вас. Ми там трішки господарювали, бо у будинку все припало пилом та ще й холод, в якому не можливо спокійно сидіти.

- Сестричка, ти як завжди. – промовив Андрій, а Даша потріпала його за волосся, від чого Андрій скипів, але його відразу охолодив, в прямому сенсі Артур, коли зліпив не маленьку сніжку та жбурнув її Андрію прямо в обличчя. Ми з Дашою зайшлися сміхом, а Андрій вже ліпив сніжку, щоб взяти реванш.

- Катя, ми приїхали? -  з машини вийшов Саша про якого ми уже і забули.

- А хто це у нас тут такий серйозний. – ще з серйознішим виразом обличчя ніж був у Саші промовила Даша та взялась за його щічки. – Я тьотя Даша, сестра… - Даша запнулася, не знаючи як пояснити, тому я прийшла її на допомогу.

- Сестра Андрія. – Ми не наполягали на тому, щоб Саша казав на нас мама та тато, якщо він відчує до нас таку любов він сам прийде до цього. А зараз нав’язувати дитині наші бажання безглуздо.

- Саме так, сестра Андрія.

- Мене звати Саша.

- Значить Саша. – промовив Артур та підійшов до нас. – Макс там тебе уже зачекався. Все питав коли ж ти приїдеш.          Ходімо у будинок я тебе заведу до нього.