Кінець!

- Хто ви? – неприязно кинула Неста, заступивши мене: - І чому втручаєтеся в мої особисті справи?
Арсен всміхнувся кутиками губ.

- Я – твоя єдина особиста справа, – він став поволі наближатися. Впевнено, як хижак, що загнав свою жертву у глухий кут.

Я смикнулася йому назустріч, забувши про лезо, прикуте до лівого боку, й відразу зашипіла від болю.

- Стій! – наказав тихо дід.

Сеттер злісно загарчав і пришвидшився. Неста миттю дістала звідкись ножа й запустила ним в мого чоловіка.

Ой, дурна!

Зброя розплавилася, пролетівши всього метр. Відчувши, що пахне смаженим, інші работорговці розбіглися в різні сторони, покинувши все своє, підозрюю награбоване, майно.

- Зловити! – наказав чоловік воїнам, і ті в секунді зникли в лісових зарослях.

- Не ти один фокуси знаєш! – прокричала Неста і якимось дивовижним чином витворила немалий такий вогняний згусток, котрий миттю полетів у сторону імператора Асенсари.

Один помах рукою – і закляття жінки, тільки в рази сильніше, летить у сторону свого творця. У неї не було часу на реакцію, вогонь швидко охопив усе тіло й за секунду перетворив його на попіл.

- Хочеш так само? – холодний погляд чорних, як безодня, очей перекочував на старигана, що закляк позаду мене.

- Ні! – захитав той нажахано головою й покинув зброю, відступивши від мене.

Арсен опинився поряд і завмер.

- Це справді ти? – тихе й недовірливе.

Киваю, бо не здатна говорити. Хай скільки часу пройшло з моменту моєї смерті, він аніскілечки не змінився. Все такий же прекрасний. І найрідніший.

- О, боги! – мене огорнули сталеві обійми.

Потилицею відчула гарячий подих і заусміхалася ще більше. Не так я уявляла нашу першу зустріч, але рівноцінно щаслива.

- Як довго… – голос здригнувся від ледве стримуваних сліз, але мене зрозуміли.

- Чотири місяці. Тебе не було чотири місяці, – тяжке, сповнене невимовного болю. - Я гадав, що більше тебе не побачу.

- Я ж обіцяла, що повернуся, – слабке.

Геть забула за поранення. Тому взялася швидко його гоїти.

- Більше не лякай мене так! – майже гарчання. - Обіцяю, що за свою брехню ти будеш покарана.

- З нетерпінням цього чекатиму, – мовила збентежено й відсторонилася від коханого, перевівши погляд на вози-будиночки. - Там є ті, хто потребують допомоги. Попроси вартових звільнити їх.

- Ким були взагалі ці люди? – похмуре.

- Работорговці, – скривилася. - Цим потрібно теж зайнятися. Не можна допустити, аби подібне провертали в нас під носом.

- Я розберуся, – пообіцяв Арсен.

- А тепер відведи мене, будь ласка, до нашого сина.

Від згадки про дитину мої нутрощі скрутило. Часу пройшло не багато й не мало, хтозна, як малюк на мене відреагує. Це буде наша перша свідома звичайна сімейна зустріч. Без страху, небезпек і болю... Цікаво, який він зараз? Я пам’ятаю беззахисну галасливу крихітку. Та тепер, мабуть, побачу свідому маленьку людину з великим майбутнім. Наше з Арсеном продовження, нашу кров і плоть; два закоханих серця, возз’єднаних в одній істоті.

Але спершу на мене чекав душ і міцний спокійний сон, адже година стояла пізня, а будити малюка не хотілося. Засинати в обіймах рідного чоловіка було надзвичайно приємно. Я почувалася, як у казці.

- Що тепер робитимемо? – запитала сонно, вдихаючи солодкий аромат свого імператора.

- Народ знав тебе як Алану. Прийшов час зробити імператрицею Селесту. Зіграємо ще одне весілля, влаштуємо повторно коронацію і житимемо собі щасливо. Колись обов’язково розповімо нашу історію сину. Він повинен знати, хто його мати.

Гарячий поцілунок зігрів скроню – і я вкінець віддалася сну.

П'янким сном мені здавалися й усі наступні роки, сповнені радостей, щастя, нових звершень і перемог.

Позбавлені страху, небезпек і жалю.

Я знову жила. Так, як не жила в жодному зі своїх попередніх життів...

«Зі спогадів Її Величності Селести Сеттер – мудрої правительки, коханої дружини, вірної подруги і люблячої матері!»