Я ж сам обіцяв їй принца

ОЛЕГ

Існує думка, що в імені хлопчика батьки мають застосувати хоча б одну букву Р. Може мати з бабусею хотіли дівчинку, може в ті дні особливо погано ставилися до чоловіків, а може не знали, що так треба. Але назвали мене Олегом, як того варяга, що кришував тут все, а потім його вкусила змія, бо він не схотів поміняти коня.

Чим мати з бабусею думали – не знаю. Тільки і в імені Костянтина немає ніякої Р. Може тому й досі його, відомого хірурга і плейбоя, не бідногочоловіка під сорокет звуть Костиком.

Зате маму звали Марія. І впевнений, її й у дитсадку не звали Машкою. А моя бабуся – Олександра. Олеся вона може для двох-трьох людей на світі. Я входжу  в це число до речі. 

А Костик не входить.

І вони ще кажуть, що цей світ належить чоловікам. Три ха-ха.

Отакі дивні й позбавлені елементарної логіки думки ліниво снували в моїй голові після безсонної ночі. Ну майже безсонної, бо я ніяк не міг вхопити за хвіст вертляву думку щодо вчорашньої ситуації з Надією. Вона була неправильна. Але зовсім не тому, що достойна онука Сичихи з мене, З МЕНЕ надумала влаштувати тренажер для зваблення!  Чого від тої сімейки й чекати?

І не тому, що у неї все було грою, а в мене досі не пройшло. Це ж нормально, коли чоловіки западають на маніпуляторок з третім розміром і невинними оленячими очима. Особливо коли тих чоловіків тримає на дієті одна руда методистка, що веде якусь свою гру  в деканатських інтригах.

І не тому була неправильна вчорашня ситуація, що колишній Надії раптом миритися. Це як раз нормально – приспати пильність, завірити у вічному коханні й вмовити на аборт. Щоб не було зайвих скандпдів в сім’ї Лосів. 

До речі треба попросити Світланку подивитись його особисту справу. Заодно буде привід помиритись. Бо клин клином, чи щось таке. Забагато честі малій Сичисі,  щоб я так довго пам’ятав, як пахне її припалене волосся. І як вона зайшла тоді до мене в спальню, і… Проїхали.

Що там далі? А, попросити Світлану взнати про Лося. Чисто на всяк випадок. У неї всюди подруги. От хто ідеальна дівчина. Мила, з принципами, розумна, самостійна, має купу приятельок, приятелів і дуже сексі.

Вона нічого не плутає, не розбиває дзеркал і чашок, завжди на шпильках і ніколи не припалює волосся, і… 

Я непомітно став згадувати наше останнє побачення зі Світланою.

І всякі Дениси з Антонінами й Надіями моментально випарувалися з моєї голови. Я потягся до телефону, бо мав тепер законний привід звернутись і помиритись. Але згадав, що вже пізно або ще занадто рано. І відклав розмову до ранку.

Й нарешті заснув.

Снилася мені Світлана, ніби ми помирилися і знову в тому басейні. От тільки вона плакала і шморгала червоним носом. А її лице було Надійчиним. Вона нерозбірливо звинувачувала мене в тому, що я не купив їй піцу, і тому між нами все скінчено.

– Насниться ж таке. – розсердився я і прокинувся.  Зробив кілька зайвих кіл навколо дому, щоб враження від сну випарувалися на холоді. Й забіг в дім лише коли побачив, як темно-синя Ламборгіні Костика заїжджає у двір.

Удав, ніби не бачу й не чую – просто щоб не вітатися з людиною, яку терпіти не можу. Знаю, що маю бути йому вдячний за те, що виростив, вірніше не заважав рости. І моя ненависть безпідставна. Тому що він не винуватий в смерті моєї матері. 

Ну і що, що отримав спадок по ній, про який і мріяти не міг. І що якби вона досі була жива, то давно кинула б його з життя заради когось іншого. Ненависть не потребує виправдань, як і кохання.

Хоча приводів ненавидіти Костик давав достатньо, я ненавидів би його і без приводів. 

Так буває. 

Ну і що, що завжди мав купу коханок. Має право. Ну і що, що тупий і невихований, мені то що до того?

І все одно. 

Ненавиджу. 

Навіть не за те, що він просто покаявся, написав заяву в поліцію, викинув все з голови й не переймається тим, що завдав шкоди сімейному бізнесу. Бо він наївна ромашка із золотими руками, його обдурила молода шахрайка. 

А я не наївний, тож нехай то буде моя проблема.

Аж шкода, що в неділю пар немає. Зате бібліотека працює.

І от в мене чешуться кулаки підрихтувати самовдоволену пику вітчима, а я піду з власного дому замість цього. Залишу територію за ним, хоча дім мій, а він так, просто вчасно оформив офіційний шлюб з матір’ю. Коли вона уже майже зібралася його послати. А замість того вирішила дати останній шанс і взяла його із собою до Кореї, де безглуздо загинула.

І тепер я ніколи не дізнаюся, що вона тоді вирішила – вигнати його чи залишити. Ще й бабуся просить не нагнітати. 

От я й не нагнітатиму, поїду, щоб не поздоровкатись з Костюковою щелепою хуком зліва.

– А все чому? А все тому, що моє ім’я без Р.  Через це  вирішую всі трабли головою, а не кулаками. – пішов я на третє коло злого самоїдства.

А міг би подякувати бабусі за равіолі зі шпинатом і сиром. Вона, виявляється, приїхала ще коли я спав. І наготувала на роту голодних гурманів, поведених на здоровому харчуванні.

– Ха!  –  майнула злорадна думка. – В нашій роті є злісний ухилянт. Зараз зайде, демонстративно протре червоні від вічного рюмсання за отим Денисом очі й скаже людським голосом:

– А де моя піца або хоча б чизбургер?

А бабуся їй така:

– Вам не подобаються мої равіолі, секретний рецепт, якому сто років? А ну геть з мого дому!

Ну і хто вгадав?

Та не я ж.