Проти такого бабуся нічого не має

НАДІЯ
– До бабусі поїдеш, стуконеш, що я при тобі матюкнувся? Ну і їдь! 

Ненависть його була абсолютно немотивована й образлива.

– Я не просилася тут жити. Ти сам мене притяг. – вказала на очевидне.

– Ти маскувалася під бомжиху. Нишпорила? Так я й повірив, що професорська онука просто так вишиває по столиці в піжамі й чужій куртці. Чого одразу не сказала, що вона твоя бабуся? 

– А ти не питав. І до чого тут вона? Твоя бабуся явно теж не схвалює брудну дайку.

– Ну і вали до бабусі, сирітка нещасна! – він відійшов від проходу й вказав кудись у напрямку вікна. 

– До чого тут вона? – визвірилася я, бо перехід від квесту за вкраденими грішми до театральних жестів і поведінки психованої примадонни був абсолютно неочікуваний. – Я на вокзал. Там можна переночувати, тільки неприємно.  А спершу в деканат. Щоб вони заспокоїлись і вигнали мене нарешті. Тоді я скажу бабусі, що не впоралась. Завалила сесію. І що то не моє. А моє – сім’я і пиріжки з вишнями. Коли я навчусь їх готувати замість сіпнути за ноутом.

– Які ще пиріжки? –  схопився він за голову. – Ти точно ходяча катастрофа. Як тебе сюди принесло? Що мені тепер робити?

– Виганяєш мене з дому, бо не можеш стриматись від лайки й ще питаєш, що робити?

Він подивився на мене, наче вперше побачив. 

– Я більше ніколи в житті не буду матюкатись, якщо ти не с кажеш, що я раз матюкнувся цій старій б.. бабусі.

– Нащо такі жертви? Я і так не скажу. Дуже їй треба про таке знати. Вона не цікавиться мажорами, що  спалюють по клубах і салонах родинні статки й … ага,  матюкаються. – процитувала я бабусю. – Так що не треба тобі стримуватись. Я все одно йду звідси.

–  Треба. – він безнадійно махнув рукою. –  Вона мені дисер завернула з такими зауваженнями, що хоч на смітник викинь. Опонент вона мій. Моя. Твоя бабуся. І я майже все уже пофіксив. Тільки якщо вона взнає, що ти кинула вчитись і переховуєшся в мене, а я ще й при тобі матюкався… 

Його аж пересмикнуло, і халат знову розчахнувся. Він цього разу вмить запахнув поли, наче цнотлива незайманка. І з жахом подивився на мене.

– Ні, проти такого бабуся нічого не має. – вказала я на халат. – Тільки проти матюків і відсутності захищеної докторської. І це дуже сумно. Тепер ти захочеш вислужитись перед опоненткою й мене їй здаси. Щоб вона не присікувалася до тебе на захисті.

– Треба було б. – кивнув він. – Але ні. Я інше придумав. Організую тобі здану сесію, Сичиха мене полюбить, як рідного. А за те, що допоможеш зловити Антоніну, видам тебе заміж за Костика. Якщо йому не сподобається твоя розпухла пика, тобто симпатична мармизка, нехай сам іншу робить. І тоді моя бабуся тебе полюбить, як рідну. Бо він нарешті  звалить від нас на вільні хліба. Філіал відкриємо в Крижині вашому. Там оренда дешевша, а страхолюдних дівок, як бачу, вистачає. Я захищуся, щоб вітчим заткнувся. І всім буде щастя. 

– Сам ти страхолюдний. І склерозний. – не витерпіла я. – Мене зґвалтують найняті Таською пацики. А той Костик винний твоїй бабусі купу грошей. Нащо мені голодранець, мені бонус треба за знайдені гроші. А головне, я не стахолюдна. Я була два рази міс школи, щоб ти знав.  То просто…

Він явно вирішив через це не сперечатися, хоч точно не повірив. Ще щільніше запахнув халат і відступив на крок.

– Як скажеш. Не переймайся. Ніхто тебе не зґвалтує, і все інше буде ОК. То я вже знаю, як провернути. І насправді як добре подумати, все ж непогано, що ми зустрілися. А то я б тебе сьогодні після співбесіди відрахував. А може навіть замість співбесіди. І подарував би Модестівні безпроблемне життя, а собі - купу неприємностей. 

Раптом він стрепенувся і гостро глянув на мене.

– До речі ти не брешеш? У тої прогульниці прізвище не Сич. Якесь пташине точно, але не Сич. І не Альбатрос, а то я б запам’ятав. І ніхто не знає, що в нас вчиться онука самої Сичихи. А. Ні. Домна знає, жаба така. Жаба – не матюк, чого кривишся? Набрехала все?

– Ага, щаззз. Робити мені нічого. Просто бабуся принципова. Могла б мене і в себе вивчити. Все одно буде моєю науковою керівницею. Ну потім, в аспірантурі, так вона сказала. А до того я маю вивчитись в столиці. Й червоний диплом заробити так, щоб ніхто не знав, що ми родичі. 

– Ти не відповіла, чому… – от чого б я так гарчала і збивала з думки? Як таким іспити складати, я вас питаю?

– В ліцеї нас вчили відповідати розгорнуто і вичерпно.  Я й відповідаю. Я не хотіла нікуди вступати. Так вона ж не відчепиться. І придумала, що скажу, ніби завалила сесію. А сама за семестр зароблю на мандрівку мрії. Знаєш, зараз заведено після школи мандрувати й шукати себе. А мене нікуди не пускали саму. Не суть. Просто я ж бабусю знаю, як облуплену. Якби вона почула, що мене відраховують, там би всім мало не здалося. І потім би я п’ять років жила під ковпаком. А потім вже була б не дуже молода, і ніякий досвідчений і  заможний чоловік не мене б не подивився, ще й з дипломом таким.

– Не заговорюй мені зуби. – різко змахнув він рукою, наче відганяв настирливу муху. – У тебе прізвище не Сич. А ти казала, що у вас не заведено заміж виходити.

– І де зв’язок?

– Прізвище.

– А. То батькове. Я взяла його, коли з матір’ю посварилася. Маю право. І взагалі могла вигадане взяти.

– Он воно як. 

– Отак.

–  Добре. Вважай порозумілися Пішли їсти. І не сіпайся. – попередив, побачивши мою спробу витягти з ванни те, що туди нападало з поличок. –  клінінгова тітка прибере. Бо ти ще щось зламаєш або поріжешся.

На кухні було уже прибрано. І я могла б там спалити кавоварку. Якби мене до неї підпустили.

А так мені звеліли сісти в куток під стінку й не відсвічувати. 

– Чуєш, ти знаєш, що я не Сич. А я навіть цього про тебе не знаю. Тебе як звати?

– Олег. Глазунов. Навіть не пам’ятаєш, у кого прогулюєш. А тебе?

– Надія. Можна Чайка, преподи ж на прізвище  звертаються. Але я так більше звикла.