Глава 4 Відпозичники

В невеличкій кімнаті було всього два ліжка. На одному спатимуть мама з Софійкою, на іншому – Назарій. Це все зрозуміло, тут можна і не домовлятись. А що робити коли сестричка виросте? О ні! Жахлива думка, жахливе запитання. Назарію, немов, хтось сильно дав під дих кулаком. В голові утворилась картина, як він, старенька мама та вже доросла Софійка все ще залишаються в цій кімнаті, в цьому приниженні, в рабстві.

«Краще померти!» - промайнула думка. Але Назарій швидко відігнав її геть. Хто ж тоді захистить маму та молодшу сестричку від потвори? Від Кабана. Якби не Голобородько, то, можливо, зараз би і не було ніякої думки про самогубство. Батьки його - цілком нормальні адекватні люди. Але ж в сім`ї не без урода. Як же той зрадів, коли дізнався, що мрія нарешті здійснилася, і тепер селюк зі своєю сім`єю будуть його відпозичниками.

І чому саме до нього? До найлютішого ворога. Збіг обставин? Не завжди і в кіно побачиш такий збіг. Тато сказав би зараз, що випадковостей не буває, що все нам дається не просто так. У більшості випадків для того, щоб випробувати свій характер та побачити, з якого тіста ти зліплений.

«Вибач, синку, я всіх підвів», - часто спливали в пам’яті його слова. Батько… Думки, мов змії, так і спокушали звинуватити його у всьому. Але в чому він винен? В тому, що розповідав Софійці правду? Чи може то малявка винувата? Бо по своїй дитячій наївності сказала виховательці в дитячому садку, що раніше люди жили краще: до того як з обіцянками європейського життя прийшла нова влада, і зробила українців рабами. «Рррабами», - напевно так Софійка промовила, з посмішкою від передчуття, що її похвалять за те, як вона гарно навчилася вимовляти букву «р».

Безумовно, у всьому винні покидьки, що знущаються з народу. Через них з’явилися ті слова, що батько сказав Софійці. Через них почали жорстоко розправлятися із власниками цих слів, а їхні сім`ї робити відпозичниками, відбираючи все нажите працею майно.

Третя година. Кабан скоро має прийти зі школи. Назарій в школу не ходив. Рабам не потрібно вчитися. Раб повинен гарно мити підлогу, не забувати про пил у найвіддаленіших кутках оселі, у будь-яку погоду винести сміття... А для цього освіта не потрібна. В суді, після процесу, якийсь дядько підійшов до них з мамою та сказав, що їм повезло, бо житимуть в квартирі, а не у власному будинку, де роботи та обов’язків незрівнянно більше. Після того, як Назарій довідався, в чиїй квартирі вони будуть жити, подумав, що краще б їх запроторили в сарай, де цілодобово потрібно прибирати за худобою. Тим паче, в рідному селі він звик до такої роботи…

- Синку, вже скоро Олег має повернутися зі школи. Налий йому борщу в тарілку, щоб коли прийде, одразу поставити в мікрохвильовку.

- Свинцю йому гарячого… - пробурмотів Назарій та пішов на кухню.

О пів на четверту Кабан, як правило, вже був вдома. І так як батьки його приходили додому значно пізніше, і в цей час не могли контролювати свого синочка та зробити йому суворе зауваження, Голобородько-молодший дозволяв собі багато зайвого. Наприклад, ще з порогу з підлою посмішкою запитував, чи холопи-селюки вже накрили на стіл, тому що пан Олег – їхній повелитель, вже надто зголоднів. Декілька разів Назарій ліз до нього битися, але в цей час завжди втручалася мама, кажучи про те, що не хоче разом із сином потрапити до в’язниці, і не хоче, щоб Софійку віддали до дитячого будинку. Слова діяли, Назарій відступав, а Кабан, зробивши на обличчі вираз переможця та короля всесвіту, йшов до своєї кімнати переодягатися.

Такі інциденти були лише крихтою з гіркого пирога, який кожного дня мала їсти сім`я відпозичників. Але сьогодні знущань не було. Тому що Олег Голобородько не повернувся зі школи ні о пів на четверту, ні навіть о п’ятій (що іноді траплялося, коли по п’ятницях він разом з Кабаном-2 – Валерою - пили пиво після школи).

- Вже двадцять на шосту, а Олега ще немає, - пролунав мамин голос із кухні.

- Напевно, перебрав з пивом. Страшно і подумати, яке кіно він буде ганяти, коли прийде додому, - пробурмотів Назарій.

- Коли Кабан «в торбі», - з виглядом знавця зауважила Софійка, - він зачиняється у себе в кімнаті, щоб батьки нічого не помітили.

Вона поруч гралася своїми ляльками, і Назарій ледве втримався, щоб не засміятися. Але, замість того, скорчив серйозну міну і, як міг, суворо подивився на сестричку.

- Що це за слова такі, малеча? В торбі. Хто тебе навчив?

- Ти сам, - обурилася Софійка, - ти так розповідав Сергію, коли ми минулого разу зустріли його на прогулянці.

- У тебе надто довгі вуха, малеча. Якщо я іще раз почую такі слова, то розповім мамі, що ти втюрилася в Сергія і хочеш за нього заміж.

- Я тобі такого не казала, - почервонівши, прошепотіла сестричка. - Звідки ти знаєш?

- А то по тобі не видно! – засміявся Назарій і поплескав Софійку по плечі.

Десь о шостій зашаруділи ключі у вхідних дверях. Мама вийшла зустріти Олега, та, про всяк випадок, вийшов і Назарій - мало що в голові у п’яного Кабана. Але це був не Голобородько-молодший, а Голобородько-старший. Високий і худий, зараз він здавався ще тоншим. Іван Петрович (так його звали) квапливо зайшов до оселі, і, як попало скинувши черевики, направився до своєї кімнати.