Колись я не згадаю вже його імені,
З пам’яті зітруться завчені цифри й рядки.
Я не впізнаю його очі з тисячі
І не намагатимусь в натовпі знайти.
Колись я забуду всі його вірші
Що на вухо шептав кожну ніч.
Забуду як заповнювала його голосом тишу,
Щоб ловити відлуння останніх слів.
Колись не згадаю тепло його рук,
Що так часто гріли мої
І навпомацки йтиму в непроглядній пітьмі
Більше не чекаючи його в кінці.
Колись не хапатимусь за розмиті сни
Де образ його застив навіки
А зараз, прошу, дай мені мить,
Щоб запам’ятати ще одну посмішку яку забуду колись.
Відредаговано: 18.06.2023