знаєш,
з ним так комфортно було інколи мовчати,
що тиша розбивалася в пітьмі.
але чому коли хотілося кричати
я залишалася на самоті?
мені хотілося його намалювати.
аби той образ,
що під віками застив
навіки зберегти як спомин мить.
ось він сидить, на столі кава.
в руках цигарка знов димить.
і я не сплю, і він не спить
здається, дощ там за вікном рябить
і я мовчу, і він мовчить,
а світ руйнується в цю мить.
Відредаговано: 18.06.2023