4 Розділ.Перше знайомство.

Оглядаючись навколо, хлопець помітив будівлю, що стояла майже дотикаючись до стрімкої річки.
— А, точно! — в голові промайнуло, і він, не тямлячи себе, побіг до дверей.
Будинок був технологічним шедевром, ожившим з дитячих мрій. Габріель спроектував його роки тому для конкурсу "будинок мрії". Щоправда, ніхто не повірив, що автор — п'ятнадцятирічний хлопець. Синя черепиця, мармур із блакитними прожилками, сапфірове покриття даху — усе було саме таким, як він колись намалював.
Він зайшов усередину.
Перший поверх зустрів тишею. Вітальня, технологічна кухня, особиста кімната. На стіні висіла карта Землі — та сама, з паралелями та меридіанами, яку він замовив колись в інтернеті. Габріель підійшов, зняв її, склав і кинув у найближчу урну.
— Гадаю, це мені більше не знадобиться.
Він майже посміхався.
Другий поверх — три спальні та вбиральня. Але справжнє диво ховалося під сходами. Дерев'яні двері вели в підвал — величезне приміщення, поділене на дві частини.
У першому секторі — спортзал, тюремна камера (він тоді думав, що це прикол), ігрова кімната з покером, блек-джеком, шахами. Колись він обіграв не одне онлайн-казино, просто щоб довести, що це можливо.
Другий сектор — комп'ютерна, лабораторія, майстерня, навіть стоматологічний кабінет. Посеред усього стояв апарат для переробки нафти на бензин. Генератори гули десь у стінах.
— Завжди мріяв про таке… — прошепотів він, сідаючи на край столу. — Шкода, що в тому світі це було незаконно.
Він перекусив запасами з холодильника — їжі мало вистачити на два тижні — і спустився в лабораторію. Посох із кулею лежали на столі. Габріель підніс один зі зразків до мікроскопа і завмер.
Атоми, яких він ніколи не бачив, складалися в неймовірні молекули. Посох формувався з одноманітних структур: п'ять атомів двовалентної платини та один невідомий елемент із валентністю десять. Десять іонних зв'язків!
Він виміряв, зважив, прорахував. Маса невідомого атома — 120 умовних одиниць.
Людство століттями шукало цей елемент. Його називали "Unbinilium". Габріель теж шукав — роки досліджень, експериментів, розчарувань. І ось він лежав перед ним на столі.
Хлопець кинув посох, відстрибнув до дивана і схопився за голову. Вперше в житті він заплакав — не від болю, не від страху, а від чистої, нестерпної ейфорії.
— Нарешті! — видихнув він. — Я перевершив усе людство!
Він підвів очі на посох.
- Я назву цей елемент… Габріль.
Радість тривала секунду. Потім обличчя змінилося.
— Бляха… а якщо він радіоактивний?!
Він вилетів з будинку швидше, ніж думав.
Надворі його зустріло чуже небо. Гігантська планета з двома кільцями, розташованими перпендикулярно, висіла просто над головою. Синя зірка освітлювала її з іншого боку світу.
— Якщо я ще не загинув… значить, він не радіоактивний? — пробурмотів він, хапаючись за волосся. — Або радіоактивний, і я просто ще не здох. Бляха, не хотілося б одному тут померти від радіації.
Він згадав, що в лабораторії є захист.
— Гаразд. Завтра буде багато справ.
Габріель піднявся на другий поверх, упав на ліжко і проспав десять годин.

Прокинувся він уже з планом. Вмився, почистив зуби, перекусив. Зайшов у підвал перевірити генератор — апарат працював, переробляючи нафту на бензин. Відходи (мазут, газ, сірку, кокс) він вирішив залишити для майбутніх експериментів.
Сьогодні треба знайти їжу.
Він зібрав компас із електромагніту та акумулятора і пішов у ліс. Три години блукань принесли результат: ягоди, фрукти, гриби. Усе, що знаходив, він складав у мішок — обережно, у рукавичках.
Удома — під мікроскоп.
Перша ягода містила атропін. Отрута.
Решта— безпечні.
Фрукти— їстівні, але кісточки з ціанідом.
Гриби— два їстівні, два отруйні. Один із них світився в темряві. Той він не чіпав.
Усі результати — в "Енциклопедію нового світу".
— Треба все розписати, — пробурмотів він, сідаючи за стіл.
Він писав стікери: "що за фігура?", "що це за світ?", "як я сюди потрапив?" — і приклеював їх на дошку.
І раптом завмер.
Шум.
Зовні.
Габріель вийшов надвір і побачив їх. Біля річки, навпроти будинку, стояла армія.
Зелені тіла, залізна броня, жовті зуби, що стирчали з пащ, очі — жовто-зелені, як у яструба. Один попереду — у золотистій броні, що спотворювала світло навколо.
Зріст — близько 170. Кількість — близько ста.
Габріель вийшов назустріч. Він не знав, чи зможе щось зробити, але відступати не збирався.
Вони завмерли, дивлячись на платформу за його спиною.
П'ять секунд тиші.
Потім капітан перевів погляд на нього і заговорив низьким, хрипким голосом:
— Добрий день.