1 Розділ.Сон наяву.

16 жовтня 2025 року.
Іспанський військовий патруль помітив у небі щось дивне. Просто над морем, за кілометр від берега, — із нізвідки з’явився об’єкт, схожий на гігантський чорний корабель. Небо миттєво потемнішало, ніби сам він приніс із собою грозову хмару.
Його корпус був овальний, видовжений уперед, із трьома гарматами по обидва боки. Навколо нього колихалося поле, яке спотворювало багряне небо. Люди на березі почали панікувати — здавалося, настав кінець світу.
Держава оголосила надзвичайний стан. Радари відмовляли, сигнали зв’язку — теж. Об’єкт завис на висоті двохсот метрів, не подаючи жодних ознак життя.
-Який біс нам з цим робити?-промовив головнокомандувач 
-Не переживайте капітане людство все пережило і це переживе
Командування ухвалило рішення: якщо цей монстр упаде — постраждає пів міста. Тому було наказано висадити спецзагін льотчиків, аби здійснити абордаж і примусово посадити судно на воду.
Очолював місію найкращий пілот Іспанії — командир першого повітряного батальйону Альберт Шмідт, позивний «Яструб».
Але того дня сталося щось, що назавжди змінило світ.
— База, дозвіл на посадку.
— Дозвіл дано.
І раптом під днищем корабля спалахнули вісім турбін. Гігант рушив — швидко, як для такого розміру, надто швидко.
— Корабель рухається на захід! Швидкість — двісті кілометрів на годину! Він входить у повітряний простір Іспанії!
— Збити його, поки не наробив шкоди!
— Прийняв!
Дев’ять F-16 відкрили вогонь. Але кулі зупинялися в повітрі — ніби врізалися в невидиму стіну.
— Безрезультатно! Йду на посадку!
Та коли літаки наблизилися, двигуни всіх дев’яти машин одночасно відмовили. Турбулентність наростала, зв’язок зник.
— Якого біса?.. Глушилки!.. Немає керування!..
— Схоже, це кінець…
І в ту ж мить усе навколо спалахнуло. Сліпуче світло, спотворення — і тиша.
Коли Шмідт розплющив очі, він сидів у своєму літаку… на палубі чорного корабля.
— Що за… рай?.. — прошепотів він.
Він вихопив М4А1, зняв із запобіжника, відчинив кабіну й ступив на палубу.
Перед ним, метрів за сорок, стояв трон — гігантський, наче вирослий із палуби. Його основа нагадувала стовбур чорного дуба, а спинку вкривали золоті візерунки.
На троні сиділа істота — у чорному обладунку з багряними лініями, з якого струменів темний туман. На голові — шолом у формі черепа, увінчаний пурпурною короною із зеленими променями.
Шмідт підняв зброю:— Мені наказано зупинити цей об’єкт! Руки на землю і без різких рухів!
Постать підвелася. Висока — не менше чотирьох метрів. Її рухи були важкі, але водночас граційні.
Голос, низький і нелюдський, пролунав над палубою:
— Ха-ха-ха… Ти справді думаєш, що маєш шанс? Озирнись.
Альберт повільно обернувся. Борти корабля сяяли золотими бароковими узорами. Палуба здавалася живою, пульсувала під ногами.
І тоді гігант зробив крок уперед — швидше, ніж можна було уявити. Шмідт підняв автомат, але удар вибив його з рук. Льотчик упав на коліно.
Істота нахилилась, її тінь поглинула його.
— …Скільки я тебе не бачив. — промовила вона тихо, але голосом, від якого холонуло серце.