Глава 14 Лабіринт стосунків

Шель продовжувала підглядати за королівською свитою з-за прочинених дверей. Хоч маска і ховала половину її обличчя та і закляття Архімага діяло, підходити ближче вона не наважувалась.

Ось, Кайзерон Лестрад кивнув слузі і двері кімнати відчинились, пропускаючи управителя Рітервіля на балкон. Музика змінилась довгими гучними оплесками. Шель бачила лише темну фігуру герцога навпроти яскравого світла, який ввічливо кивав та кілька разів вітально махнув гостям. Коли оплески почали стихати, Кайзерон розпочав невелику промову.

Шель кілька разів чула, як чоловік репетирував текст вночі у своїх покоях. Для довідки, вона стала свідком сама цього не бажаючи – мусила прибирати палац вночі, коли всі сплять, щоб не зіткнутись з поважними гостями - а тут таке! Гріх було не підслухати.

Однак, зараз Шель відволік різкий укол в ногу. Вона мало не привернула увагу свити своїм зойком.

- Ей, ти!

Нижні спідниці її сукні зарухались самі собою і звідти визирнула вже знайома голова Архімага.

Якби не тотальний шок, вона б розчавила цього «надзвичайно-величного» довбня!

Дівчина схопила мага обома руками і пірнула у нішу за погруддям одного видатного історика королівства.

- Ти що робиш! – злісно прошипіла вона.

- Я нічого не бачив окрім купи шарів тканини і припини мене трясти, дівчинко!

Шель аж почервоніла від обурення, а Архімаг позеленів від її хватки. Вона зробила кілька глибоких вдихів і розтиснула кулаки, опустивши чоловічка на п’єдестал. Архімаг хитнувся і присів, звісивши ноги.

- Що ти тут забув?

- Прийшов перевірити чи ти не забула про наш план. Ти мусиш бути внизу, з гостями, і шукати злочинця.

- Саме збиралась цим зайнятись.

- Аякже, більше схоже було, що ти втішаєш знервованого герцога.

- Як довго ти був під сукнею?!

- Не дуже довго, за покоями Кайзерона спостерігав з-за вікна, а, коли вирішив переміститись до тебе, мало не задихнувся у шарах тканини.

- Підводять величні сили?

- Перебиває інша сила.

- Той, хто нам потрібен все ж тут? – злетіли брови Шель.

- І вже почав користуватись магією.

- Ти не знаєш, яким саме закляттям?

- Ні, - похитав головою Аріхмаг. – І навіть не бачу слідів. За час, що злодій пробув у Темряві його сили змінились, збільшились. Буде не просто.

У Шель всередині все похололо.

- Як ти тоді пропонуєш мені його знайти? Там усі підозрілі! Якщо ти не бачиш ниток темної магії, чому я маю їх побачити?

- Хм, - Архімаг замислився. – Нахились.

Шель послухалась і чоловічок простягнув свої руки до країв її маски. Від його дотику все засяяло, дівчину мало не осліпили іскорки. Вона випрямилась і швидко закліпала. Світ не змінився, лише додався якийсь зелений відтінок.

- Це мій власний винахід. Поки ти у масці – зможеш бачити крізь одяг і навіть броню.

- Що?! – почервоніла Шель.

- Збоченка! Ти про що подумала? Ти зможеш бачити їхні серця. Той, хто так довго провів у чорноті і не згинув – матиме таке саме серце. Але для того, щоб це побачити мусиш зосередитись на людині.

- Свита кронпринца і найближче оточення. Ясно.

- Удачі, дівчинко. Я продовжу стежити за периметром. Якщо знадоблюсь – скористайся силою, - і з цими словами Архімаг перетворився на мишу, зіскочив з п’єдесталу і побіг у напрямку сходів.

- Тільки не миша! Не вистачало, щоб гості побачили таке! – обурилась Шель.

Вона глибоко вдихнула і вийшла з ніші, де натрапила на здивованого вартового герцога.

- Ви щойно розмовляли з… ем?

Шель криво всміхнулась і повернулась до погруддя історика.

- А знаєте, він був правий. Не варто було віддавати ті землі у період правління Сокола Тертього. Це була велика трагедія для королівства! О, пилинку пропустили, - Шель потерла рукою потилицю історику, обтрусила рукавички і, як ні в чому не бувало, пішла до бальної зали через двері першого поверху.

Часу на сором не було. Ось-ось мав розпочатись перший танець. Треба було проконтролювати музикантів і те, як справляються слуги.

У бальній залі було доволі галасливо. Поки Шель оглядала усіх присутніх, то помічала, що усе йшло гладко. Усмішки, активні розмови, сміх, хизування вбранням, хтось, здається, навіть проводив попереднє сватання.

Слуги кружляли і вчасно підносили напої та закуски, супроводжували до вбиральні гостей, а варта непохитно охороняла периметр.

Герцог разом із Артуром та свитою, щось обговорювали на балконі. Самий час використати магію маски. Дівчина відійшла у тінь колони. Вона сконцентрувалась на грудях Артура і спробувала розслабитись, як її вчили вперше, коли вона отримала свої сили з артефакту.

Шель відчула легке поколювання в куточках очей, а тоді зрозуміла, що бачить оголену шию кронпринца. «Працює!» - зраділа вона і перевела погляд на серце. «Знаючи, який він лицемір, здивована, що воно не чорне», - гмикнула до себе дівчина.