13.5

Цей день настав.

Ранок у день балу був неймовірно насиченим. Кілька речей просто мусило піти не за планом: Шель довелось терміново шукати та змінювати колір червоної доріжки на головних сходах, бо та виявилась «не достатньо червоною» для леді Ради, вона першою прибула перевірити як ідуть справи; Капітан перевіряв готовність вартових до будь-яких несподіванок і випадково розрізав мечем магічну гірлянду, що мала освітлювати головні ворота, на щастя, була запасна; довелось готувати додаткові кімнати, адже в останній момент поштові соколи принесли відповідь від кількох гостей, що ті прибудуть на бал і переночують в палаці.

Єдиний, хто не підвів – Семюел, він вчасно привіз квіти, як і домовлялись. Усі свіжі та прекрасні.

Сонце вже почало сідати. Перші карети з’являться у воріт менше ніж за годину.

Шель саме перевірила останні покої і бігла вниз сходами, як на неї в сльозах налетів камердинер Артура.

- Пане Рой, що сталось?

- Він сказав… а я лише хотів… Та як так… Стільки років!.. За що?! – уривчасто пролепетав камердинер і кинувся геть.

- Пане Рой! – окликнула його Шель, але той не зупинився і швидко зник за рогом, мало не збивши з ніг слуг.

- Схоже, герцог його сильно образив.

- Адріку! Що сталось? Пан Рой в сльозах налетів на мене, нічого не пояснив і от!

- Герцог сказав, що йому не потрібен камердинер, щоб одягти мундир. Тим паче, пан Рой людина не військова. Не знає що і до чого. Його Світлість виразився у більш різкій манері, ніж того потребувала ситуація.

- Ох, його це точно образило до глибини душі. Нічого, перекажи Марті, щоб сховала баночку мигдального печива у себе. Пан Рой дуже його любить. Будем відкупати прощення, - зітхнула Шель.

- Перекажу, але, стривай, звідки ти це знаєш?

На це питання Адріка вона не відповіла, бо вже бігла до себе в кімнату.

На ліжку Шель вже чекав одяг, призначений для зустрічі гостей на сьогоднішньому балу. Дівчина з легкою усмішкою оглянула темно-синю сукню в підлогу, корсет якої по периметру був розшитий камінням – не дорогоцінним, все ж, вона головна покоївка, а не зіркова гостя, ні до чого виділятись. Та, мабуть, Марта не втрималась і попросила швачку додати якусь родзинку, вона любить прикрашати речі. Могла б стати достойним ювеліром!

А от глянувши на білі туфлі поруч, Шель закотила очі - висота підборів вражала. Без наслідків ці сантиметри їй не минуться.

Похапцем прийнявши ванну, вклавши волосся та одягнувшись, Шель завагалась у дверях. Вона поглянула на червоний камінець, що лежав на столі і до болю закусила губу. Врешті, відкинула нав’язливі думки про потенційну небезпеку та попрямувала на головні сходи, куди вже почали прибувати гості.

Розкішні карети різних розмірів, форм та оздоблень прибували одна за одною. Благородні леді та джентльмени, аристократи та просто впливові чини виходили зі своїх карет із здивованими широко відкритими очима. Вони оглядались довкола і дивувались світлій та прибраній території відомого «палацу з привидами», магічним прикрасам, а найбільше – слугам, що мов феї в однакових темно-синіх костюмах та сукнях, з білими з золотим масками у формі метеликів, пурхали довкола гостей та супроводжували їх.

Марта з Лілі тихенько ахали, стоячи біля Шель. Дівчина знала, що вони більш ніж заслужили «місця в першому ряду» на такому дійстві. Вони проробили дуже багато різної роботи для підготовки цього балу і виконали усе якісно. Тож тепер могли обговорювати наряди гостей і викликати у Шель сміх, який вона мусила стримувати, бо недалеко стояла леді Рада, яка грізно зиркала на них, почувши смішки за спиною.

- Як думаєте, усе пройде без проблем?

- Марто, цим питанням ти вже могла нам наврочити! Але, що буде більшим скандалом: якщо хтось зі слуг проллє вино на сукню благородної дами чи герцог, який з’явиться без компаньйонки?

- Вино гірше і я сподіваюсь ви не збираєтесь ні на кого його проливати? – трохи занервувавши, спитала Шель. Дівчата захіхікали. – Цей бал у «палаці з привидами» у віддаленому куточку королівства будуть обговорювати ще довго. Мусимо впоратись з усім на відмінно.

- І спровадити всіх якнайшвидше. Хочеться вже спокою, - зітхнула Лілі.

Шель кивнула її словам і замислилась - чому вона обрала вино? Тому що уявляти, як Кайзер виходить до гостей під руку з якоюсь дамою було нестерпним? Абсолютно неприйнятним десь глибоко у душі?

Хоча Шель вже побачила «ту саму». Вона виплила з карети мов чорна лебідка. Така тендітна у блакитній сукні, корсет якої розшитий перлами, високі білі рукавички та пряме чорне волосся струменилось по рівній аристократичній спині. Маска дала Шель змогу проводити поглядом леді Лізбет Крейг, яка виглядала дуже стурбованою та постійно озиралась.

До бальної зали вели окремі двері та сходи на першому поверсі. Шель помітила біля них рух – Адрік подав їй сигнал, що час починати. Отже, більшість гостей прибули. Тих, хто запізнився супроводять відповідальні за це слуги.

- Вже час, - повідомила Шель дівчатам.

Марта та Лілі одразу попрямували до леді Ради та карети, що щойно під’їхала, щоб супроводити їх до бальної зали. Шель попрямувала через головні двері у середину палацу. До дверей на другому поверсі, що вели на балкон бальної зали.