13.4

Герцог постійно приходив щось перевірити: запаси, прикраси, кількість слуг, розстановку вартових, чистоту кімнат. Він не дозволяв жінкам служкам носити важкі мішки з картоплею чи борошном. Коли помітив це, вирвав з рук Шель мішок і насварив чоловіків, що ті не допомагають.

Хоча, що це був вчинок, який переслідував інші наміри, Шель зрозуміла, коли герцог забрав з її рук квіткові букети для прикрашення бальної зали.

«Ти ще хворієш», - аргументував чоловік. Шель хотіла обуритись, але їй стало соромно за брехню з хворобою і цей дивний погляд блакитних очей вже не здавався таким холодним. Щоки почервоніли, а температура тіла різко підвищилась. «Може і справді захворіла, все ж осінь!» - твердо переконала себе Шель.

Семюель, який привіз квіти, дивився своїм фірмовим поглядом «я все зрозумів», з нового воза – набагато більшого, міцнішого і до якого можна впрягти коня.

Поки Шель наводила лад у спільних кімнатах для слуг, опустилась ніч і всі повернулись відпочивати. Втома проглядалась у кожному слузі що з королівської свити, що ж герцогського палацу. Проходячи повз дівчину частина слуг подякувала їй за тепле місце в герцогському палаці.

- Ми пів року нормально не відпочивали. Кочуємо з місця на місце. Возимо людям «надію у скриньці», - жартував старий слуга. – Його Високість дуже відповідально ставиться до своєї місії, - Шель стрималась від того, щоб закотити очі. – Завжди тримає скриньку при собі, щоб з артефактом нічого не сталось.

- Цікаво, чи він спить із нею?

- З Богинею?

- Не мели дурниць, старий богохульник! – обурилась жінка поважних років. – Я про скриню! Кронпринц  з нею ні на мить не розлучається.

- Чого це я «богохульник»? Як спитала так і відповідаю!

- Ах ти ж..!

Одразу відчувалось – чоловік і дружина.

На сварку подружжя Шель не залишилась. Пішла назад до палацу. Дорога слабо підсвічувалась магічною свічкою, що не гасла, в руці дівчини. Тут вона ще не встигла навести лад, тож йшла повільно, хитаючись на підборах. Шель оминала вибоїни і ставала лише на надійне плоске каміння. Однак, вона не очікувала, що посеред дороги буде стояти ящик з вином.

Дівчина перечепилась через нього, мало не впавши, і боляче вдарилась ногою.

- Ну і хто такий розумний залишив тут це? – вона озирнулась по сторонах, але навкруг нікого не було.

Шель зітхнула і, поставивши підсвічник на ящик, підняла його та понесла у напрямку льоха про який вона нещодавно дізналась. Він був недалеко від кухні, між палацом та основною будівлею для слуг. Вхід захований під корінням у саду.

- А я думала, що ця стежка тупикова, - здивувалась Шель.

- У такого величезного палацу просто мусить бути величезний льох! – виголосив Адрік.

На щастя, біля льоху не погасили ліхтарі. Проте спускатись по вогких сходах льоху з ящиком в руках і на підборах Шель не ризикнула. Збиралась поставити його поруч, погасити ліхтарі і піти, аж як, почула шурхіт унизу.

Завмерла, прислухалась і нічого. Мабуть вітер у деревах і нічого більше.

Та шурхіт повторився.

Шель проклинала свою цікавість, знімаючи туфлі і повільно спускаючись сходами вниз.

Адрік був правий – льох величезний. Місця було вдосталь, щоб у повен зріст вільно ходити між полицями кільком людям одночасно. Тут зберігався алкоголь не тільки у пляшках на полицях під стелю, але й у діжках.

Поміж першими рядами нікого не було, та свічки все ще горіли і відблискували від кам’яних стін та підлоги. Шель йшла повільно, крокуючи тихо, мов кішка. Дихала коротко і рвучко. Проглядала наступні ряди поміж пляшок і вловила рух у кінці приміщення.

- Не знала, що у нас є льох!

- Богине!

Герцог сіпнувся і впустив бокал. Шель спритно перехопила предмет, вийшовши з тіней. На підлогу пролилось лише кілька крапель вина.

- Всього лиш я.

- В палаці діє сухий закон, гості до нас рідко заїжджають. В алкоголі не було потреби, - гмикнув герцог.

- А зараз є?

- Чому ти боса? Тільки одужала. Хочеш знову захворіти?

Шель зрозуміла, що відповіді на своє питання не отримає і вирішила не сперечатись та просто одягнула туфлі. Підбори стукнули по камінню.

- Ви вирішили сховати ці вина від всіх, щоб час зробив їх надзвичайно дорогими, а потім продати по захмарній ціні?

- Настільки вперед я не думав, але це дуже гарний план.

- Тоді не підпускайте сюди Його Високість, інакше з запасів залишиться мало.

Дівчина вже подумала, що дарма ляпнула це, та Кайзерон усміхнувся – щиро, як він вмів, і промовив:

- Справедливо.

- П’єте один? Чи це не ознака самотності, - дівчина поставила бокал на закриту діжку поруч.

- Самотність це те, чого мені не вистачає з приїздом, - він обвів простір руками, - усіх. Я не звик до пишних прийомів.

- Через королівський закон?