13.3

Архімаг не знав хто викрав і осквернив половинку серця, але гадав, що ця людина буде на балу. В одному він точно не помилявся – ідея дурнувата!

Хоч після Темної Війни пройшло майже два роки, аристократи все ще з обережністю проводили пишні заходи. Раніше був указ короля – пустити всі витрати на військо та протистояння монстрам. Заходи мали бути скромними і тихими, без зайвої помпезності.

Указ був виданий, але його рідко дотримувались. У короля було хитке становище під час війни. Він хотів перейти в глуху оборону: побудувати мур на межі зі стіною і вбивати монстрів за нею. Натомість, його брат хотів атакувати першим: завести військо в середину чорноти і знайти її причину.

Плани обох з тріском провалились: темряву не спиняли матеріальні речі, а всередині диму назавжди зникало усе та усі.

Тому, щоб не розхитувати човен, порушників наказу про пишні події ловили на гарячому тільки тоді, коли це безпосередньо було вигідно королівській родині – в основному, зрадників і заколотників.

Так родина Артура втримала престол і тепер корона та влада мала перейти йому.

«Тим паче, він – той самий єдиний і неповторний, що знайшов Богиню і допоміг їй здолати темряву!» - фиркнула про себе Шель, а на підлогу з дзвоном впали уламки тарілки.

- Ой, Богине! Шель, ти як? – підскочила до неї Лілі.

Дівчина дивилась на уламки тарілки, що розлетілись підлогою кухні. На дівчину дивились усі присутні, а з приїздом королівської свити це чимало людей.

- Усе в порядку! – всміхнулась Шель. – Мабуть, десь була тріщина, а я занадто сильна терла до блиску. Це на щастя, - віджартувалась вона.

- Що ж, мабуть, головним покоївкам герцога можна бити посуд на свій розсуд, - з докором висказалась старша покоївка у обозі кронпринца.

Ця жінка за сорок була пальця в рот не клади. Вміла все ідеально, контролювала всіх ще ліпше. Чим їй не сподобалась Шель? Мабуть, була надто молода для цієї посади і надто «безвідповідальна».

Кілька покоївок зі свити захіхікали в такт жінці.

- Гадаєте, було б краще, якби тарілка з тріщиною попалась поважному гостю на бенкеті і розлетілась на друзки прямо в його руках? А якби таке трапилось в руках кронпринца і завдало йому пошкоджень? – на слова Шель жінка зреагувала стриманим невдоволенням, відображеним на її лиці. – Тому і кажу, що на щастя, - додала з усмішкою дівчина.

Закінчивши приготування на кухні, Шель пішла перевірити будинок прислуги і чи є у них все необхідне. Вона не знала жодного зі слуг, хто перебував у королівській свиті. Лише віддалено впізнала кількох вірних вартових з золотими плащами.

Ті, кого вона пам’ятала були хорошими людьми. Чому Артур замінив їх усіх? Боявся, що хтось бачив обличчя Богині і може зрозуміти, що людина, яка виконує її роль зараз це фальшивка? Артур обмовився про це у кабінеті герцога, коли Шель подавала чай: «Богиня регулярно виходить до народу на сходах головного храму і дарує їм одну проповідь та молитву за поцвітання і спокій королівства». Це могло означати, що хтось грає роль Богині, приховуючи своє обличчя, як це раніше робила Шель.

Дівчина вже зіткнулась зі старими знайомим – закляття Архімага діяло відмінно. Артур не розпізнав би у Шель Богиню, навіть під власним носом, що і сталось. З Річардом – найсильнішим лицарем королівства, другом дитинства кронпринца та головою королівської охорони – було важче. Шель нервувала при кожному зіткненні з ним, особливо при випадковому. Він зовсім не змінився: темне волосся, бліда шкіра і йому все так само пасувала форма.

Вони були чимось схожі з герцогом, але блакитні очі дурманили мозок Шель, а до лицаря вона вже давно такого не відчувала, хоч і тремтіла поряд з чоловіком, та ці почуття викликав страх викриття.

Єдина, з ким Шель не наважилась зіткнутись напряму - Габріела Страдс. Струнка брюнетка з дивовижними золотими очима. Вона знайшла непритомну Шель, яка ступила у чорноту, щоб її знищити. Габріела тягла на собі дівчину кілька кілометрів до військ, які прочісували місцевість. Принаймні, так їй сказали. Тому обличчя Габі – перший спогад Шель після падіння чорної стіни.

За це Габріелу винагородили медаллю за мужність і запропонували місце кронпринцеси. От була сміхота, коли та, перед трьох ста поважними гостями, відмовилась виходити за Артура і натомість обрала Річарда.

Не сміялась тоді тільки Шель. Габі була надто привітною з усіма, доброю, милосердною, щирою. Прямо, як героїня з роману Марти. Але також уважною і хитрою. Шель була певна, що Габі легко вирахує Шель навіть по її рухах, тож робила усе, щоб з нею не перетинатись якомога довше.

І виходило, бо, як не дивно, той, хто найбільше її діставав був герцог.