13.2

Шель втомлено зітхнула, зняла хустку і сіла на ліжку біля Архімага, який трохи відійшов від неї. Мабуть, очікував нового приступу агресії та нападу.

- Чи є сенс продовжувати мою історію? Я не хочу знову переживати усі болючі спогади з Темної Війни. Ти і сам маєш усвідомлювати, якими жорстокими були битви, скільки людей загинуло, зникло безвісти, залишились каліками. І це все твоя вина. Ти ж знаєш?

- Але ж ти врятувала їх – проігнорував він її зауваження. - «Богиня світла» - так тебе називають у народі, шанують і поважають.

- Я маю радіти цьому? – Шель знову починала злитись. – Маю бути вдячна тобі за силу, якої не бажала? За відповідальність, яка звалилась на мої плечі?

- Кхм, що ж, - зам’явся Архімаг. Він сів на край столу і звісив ноги.

- Чому це мала бути я? Артефакт з’явився у спальні короля, але навіть найсильніші маги не могли торкнутись його. Вони утворили магічну скриню довкола нього і возили королівством у пошуках того, хто зможе ним користуватись. І він привів їх до мене.

Перед очима замиготіли спогади: закривавлена зброя, монстри, крики та плач дітей, паніка, метушня, втрати. Шель відчула мокру доріжку на щоці і зрозуміла, що не втримала сліз.

- У мене не має відповіді на твоє питання. Я думав про це. Коли повернувся із темряви і набрався сил – вивчав магічні трактати, намагався зрозуміти за яким принципом половина мого серця обрала собі власника. Ми не пов’язані одною кров’ю і ти взагалі не була магом. Це міг бути хто завгодно і все ж серце дозволило саме тобі запечатати прокляття.

- З-запечатати? – Шель подивилась на Архімага. Її обличчя миттєво зблідло, а вечеря попросилась назовні. Вона знала з книжок по яким вчилась магії: якщо печатку можна накласти – її можна і зняти. – Хочеш сказати, що…? – недосказане питання повисло в повітрі.

- Ти не здолала темряву, лише запечатала її джерело.

- Артур сказав, що артефакт чорніє.

- Імовірно, темна сила торкнулась його.

- Не розумію. Хіба проклята половина серця не є джерелом темряви?

- Так, але не забувай, що раніше у ньому зберігалась світла сила. Злі наміри того, хто викрав половину серцю у мене з-під носу, очорнили його та активували прокляття.

- Що сталось з тією людиною? - Шель відчувала, як посилюється нудота і як страх скручує їй шлунок.

- Наскільки я знаю ніхто, з тих, хто був поглинений темрявою, не повернувся. Ніхто, окрім мене і, мабуть, злодія. Він або вона втратили частику своїх сил так само. Мені довелось чимало практикуватись, щоб відновити більшість здібностей. Не здивуюсь, якщо злодій пішов легшим шляхом і вирішив оволодіти вцілілим шматком серця.

- Не може бути. Це не… - Шель перервала себе і важко ковтнула гірку слину. – А артефакт? Хіба ти не можеш повернути силу серця під свій контроль? Тоді у нас знову з’явиться Архімаг, який зможе захистити королівство.

- На жаль, ні. Воно більше мене не слухається, - Архімаг винувато підняв очі на дівчину.

Усвідомлення прийшло разом з нудотою, що підкотила до горла і Шель не змогла її втримати. Вона різко розвернулась на ліжку, підскочила до вікна і розчахнула його. Її знудило прямо на стежку попід палацом. Холодне повітря увірвалось в кімнату і погасило свічки. Шель витерла рота хусткою, яку все ще тримала в руці, і поклала чоло на холодне кам’яне підвіконня.

- Я не хочу знову бути Богинею, не хочу бачити смерті близьких і переживати усе це знову. Не хочу, - її голос тремтів, Шель майже плакала.

- Тоді нам потрібно знайти джерело прокляття. Знайти того, хто вкрав другий уламок серця і тоді помре лише одна людина.

- Вбивати монстрів було легко, але вбити людину? Я не думаю, що зможу зробити це ще раз і…

- Тобі не треба. Я візьму це на себе.

- Ти знаєш хто це? Кого шукати?

- Ні, але ця людина доволі близько підібралась до серця і вміло ховає свої сили. Тож, не думаю, що вона далеко відходила від артефакту. Імовірно, це хтось з близького оточення кронпринца або його свити. Я не міг перевірити усіх людей так, щоб не викрити себе. Було б легше, якби я знайшов тебе раніше, але ти чомусь вирішила не користуватись силою дарованою тобі!

- Не смій докоряти мені, магу! Я ніколи не бажала цієї сили.

Архімаг відвів очі і скривив своє прекрасне обличчя в гримасу. Чи прокинулась у ньому совість? Навряд. Він просто не розумів, як можна відмовлятись від такої могутньої сили, що впала на тебе з небес, тому не хотів продовжувати цю розмову.

- Будь пильна, коли всі прибудуть завтра. Я зроблю так, щоб тебе не впізнали. Якщо трапишся на очі комусь з королівської свити – вони побачать іншу зовнішність. Це дасть нам час знайти злодія.

- Інша зовнішність для окремої групи людей, а не для всіх? Ти здатен на таку сильну магію?

- А як по-твоєму я став Архімагом, дівчинко?!

Чоловічок підняв руку і спрямував її на Шель. Його долоня засвітилась, але губи не ворухнулись. Накладати закляття мовчки вміли лише по-справжньому сильні маги.

«Цікаво, що в такому маленькому тілі, зберігається стільки магічної сили», - подумала Шель.