Глава 13 в якій Богиня править бал

- Стоп! – Архімаг виставив вперед руку, зупиняючи розповідь Шель про її життя. – Ми змушені перервати цю розмову. Сюди хтось іде.

Шель була ладна прибити цього малого негідника. Як він смів її перебивати?

- Збираєшся втекти на найцікавішому місці?

Архімаг криво всміхнувся.

- Я обов’язково повернусь до тебе, щоб завершити цю розмову. Схоже, у тебе є багато претензій до мене. Магічна бульбашка зникне разом зі мною. Побачимось, Богине.

- Негідник! – лиш встигла викрикнути Шель, але місце, куди вона запустила подушку, було вже порожнім.

У двері тричі постукали.

- Шель, ти тут? Ти вже повернулась? – долинув голос Марти.

«Вже?» - дівчина озирнулась на вікно за яким сходило сонце. Шель хотіла миттєво відчинити двері, але її зупинила думка, що Марта може бути не сама. Просканувала б двері магією, але кронпринц Артур міг привезти з собою артефакт, чи уламок серця чи що то воно таке. Цей предмет миттєво зреагує на використання сили.

- Марто, я тут. Одну секунду! – крикнула вона і довелось відкашлятись, а в голову миттєво прийшла ідея.

Коли Шель, за мить, відчинила покоївці двері, нижня половина її обличчя була закрита цупкою білою хустиною.

- Лишенько! Що сталось?

На порозі стояла лише покоївка. Шель визирнула з кімнати і оглянула коридор – нікого.

- Усе в порядку. Ну, майже, - вона відводила очі в бік від сорому за свою брехню. – Схоже, шок переріс у застуду. У герцога гості - не хочу когось заразити.

- Ти дійсно дуже бліда і голос хрипить. Ми не могли тебе знайти, а Капітан сказав, що ти поїхала у місто. Ми дуже засмутились, що ти вирушила одна.

- І навіть герцог? – не втримала язика за зубами і сама собі здивувалась – чому б це Кайзерону засмучуватись через неї?

- Особливо герцог. Він сварився на Капітана Греймара, що той відпустив тебе саму.

Очі Шель розширились від здивування словам Марти.

- Впевнена, що не потрібен лікар?

- Ні! – Шель схопила Марту за руку, щоб та не побігла до герцога. – Нічого серйозного! У мене є необхідні ліки. Я ж до лікаря їздила.

- Тоді відпочивай сьогодні – це наказ герцога. Ой, - дівчина витягла з кишені яскраво червоний овальний камінець і передала Шель, - тримай.

- Камінь зв’язку? Таких не виробляють після Темної Війни.

- Справді? – Марта знизала плечима.

- Я ч-чула від лицарів! У таверні! – швидко додала Шель.

- Це передав Його Світлість. Якщо тобі щось знадобиться – клич. Ти знаєш як це працює? – дівчина кивнула. – Ми теж поруч! Принесемо тобі щось смачненьке з кухні!

- Не турбуйтесь про мене. Краще подбайте про гостей.

- Кронпринц ще та скалка у…

- Марто! – прикрикнула Шель, обриваючи дівчину на півслові.

- Не кричи на мене – горло подразниш ще більше. Я знаю, що кажу. Герцог попередив мене про його «вподобання», хоча і не мусив. Про нього стільки пліток, що усе королівство знає його типаж! – вона прикрила рота долонею і захихотіла. – Та я чула, як Його Світлість попередив Його Високість про розпускання рук. Тому, спокійно відпочивай.

- А ви найняли додаткових слуг?

- Так, уже зроблено. Прибудуть за годину.

- А їжа? Фермер має достатньо запасів, але якщо доведеться…

- Ми зв’язались із кочовими торговцями і свита везе із собою достатньо провізії. Заспокойся, - Марта турботливо стисла плечі Шель, - у нас був гарний вчитель. Тепер наш час себе проявити. Відпочивай сьогодні. Тобі знадобиться багато сил перед балом!

- Балом? – Шель мало не впустила магічний камінь. – Яким балом? – крикнула в слід Марті, яка, щасливо підстрибуючи, бігла братись до роботи. – Яким ще балом?

Шель потерла очі і відклала перо. До глибокої ночі вона не виходила з кімнати під приводом хвороби і єдиною розвагою було складання меню для бенкету на бал, списку музикантів, приблизний кошторис, оформлення бальної зали та розміщення гостей.

З призначенням Кайзерона Лестрада управителем міста Рітервіль змінився. Постоялий двір тепер вміщав достатньо людей, щоб розмістити там слуг та торговців, які прибудуть на свято. Нові будівлі росли на очах, прибували робітники, а з ними їхні сім’ї - місто оживало.

Шель взяла в руки магічний камінь і піднесла його навпроти канделябру. Світло свічок мерехтіло у ньому, відблискувало, показувало потоки магії, що були запечатані всередині. Чимало магічних сил було покладено в один такий камінчик.

Шель була добре знайома із ними. Командири використовували їх за часів Війни, щоб не губити загони солдатів та знати, якщо трапиться біда у прикордонних до стіни гарнізонах.

Варто його розбити і людина у якої знаходиться кулон, з часткою цього каменя, дізнається, що ви в біді. Тільки ця людина зможе побачити червону нитку, що прокладе шлях до місця, де був розбитий камінь.