12.4

- Шеллі! Швидше, люба, - принцеса скоро прокинеться!

- Іду, пані!

Смаглява дівчинка з шоколадним волоссям заплетеним у дві короткі косички бігла коридором, залишаючи по собі мокрі плями на дорогих килимах. Вона встигла вчасно прибути до покоїв принцеси.

Старша покоївка спокійно оглянула слуг, невдоволений погляд дістався лише Шель. Жінка зітхнула і легенько постукала у двері покоїв.

- Принцесо, ми заходимо, - жінка переступила поріг із широкою усмішкою. – Доброго ранку, принцесо! Як вам спалось? Чи бачили ви диво-сни? Що леді бажає на сніданок? – солодким голосом говорила вона, наче соловейко.

Слуги поспішили за нею. Вони заносили речі, прикраси, чобітки. Різноманітні страви: від печива з чаєм до запеченої курки та фруктів. Шель йшла останньою і несла теплу воду.

У кімнаті було світло, задушливо пахло квітами та не вистачало простору – навкруг були розставлені кольорові пакунки, подарунки, іграшки з різних куточків світу. Найдорожчі прикраси та пишні сукні розкидані там і тут.

У центрі кімнати на величезному ліжку сиділа дівчинка. Розпатлана, сонна білявка, що потирала обличчя руками. Вона була такого ж віку, як Шель, але геть інша. Майже повна її протилежність.

- Еліс, відстань. Я щойно прокинулась. Усі питання після того, як умиюсь.

- Як скажете, принцесо! – без заперечень погодилась старша покоївка.

Дівчинка злізла з ліжка. На підлозі її вже чекали свіжовипрані пухнасті капці. Вона пройшла до столику біля вікна, де було велике дзеркало і всілась на стілець. Прикрила очі. Старша покоївка взяла чистий рушник, намочила у воді, яку тримала Шель, спінила мило і почала протирати обличчя та руки принцесі. Коли покоївка закінчила, золотоволоса дівчинка відкрила очі, глянула в дзеркало, поправила волосся, посміхнулась собі. Тоді вона повернулась до дівчинки, що тримала воду і радість на її обличчі миттєво згасла:

- Як нестерпно бачити це обличчя зранку! – гмикнула принцеса і перевернула миску з залишками води прямо на Шель. Усі присутні проігнорували це.

«Принцеса» не була принцесою, лиш малолітньою, але єдиною, дочкою віконта, яку батьки обожнювали попри все. Розбещене дитя не знало слово «справедливість» - світ обертався довкола неї. Люблячі батьки, безмірні статки, титул, світле майбутнє і нестерпний характер – щось з цього надбане, а щось, явно, вроджене.

Як і заведено у таких сім’ях багатіїв, та ще й за часи Темної Війни, коли усі в напруженні, Шель не стала принцесі другом, а от мішком з лайном…

Шель не жалілась. Вона - сирота, що отримала чудово посаду покоївки і мала дах над головою з самого дитинства. Їй не довелось тинятись вулицями чи працювати у будинку втіх, її не продали в іншу країну. Шель навіть навчилась читати і писати прості речення, подавати чай, готувати різні страви, якісно прибирати та лагодити речі, вивчила основи етикету.

Залишався рік, щоб отримати рекомендації і поїхати в інший маєток, де не буде надокучливої «принцеси», яка вміє лише ображати інших. Чи варто рахувати скільки всього за цей час пережила Шель? Мабуть, не вистачить стільки цифр, скільки вона знала.

Постійні насмішки, образи, стусани, підніжки.

Шель впала в калюжу? Весело! Шель пообідала мильним супом? Весело! Шель прокинулась із новою зачіскою, яка їй «більше пасує»? Весело! Шель пробіглась головним двором голою під час прийому гостей принцеси? Весело! Замкнути Шель у вольєрі з мисливськими псами? Весело, весело, весело!

Усе, щоб принцесі було весело! А інше нікого не хвилювало. Окрім старої кухарки, яка захищала дівчину і лагідно кликала Шеллі.

На жаль, небеса невблаганні – стара захворіла і померла невдовзі після чотирнадцятого дня народження Шель. Тоді у маєтку віконтів для дівчини розпочалось справжнє пекло.

Покоївка робить те, що їй наказують – за це і платять. За буденну роботу, за опіку, платять за мовчання, за пережиті знущання, за збереження таємниць.

Та коли Шель опинилась у старому сараї з чотирма смердючими п’яними мужиками в очах яких читались відверто не добрі наміри – ніякі гроші не перекрили б цього.

- П-принцесо, що це о-означає? – голос тремтів, кінцівки не слухались.

- А ти як думаєш? – демонічна усмішка розпливлась на милому обличчі білявки спотворивши його. – Цих приємних молодих людей треба розважити. Вони мої гості. Будь добра до них і покірна, Шеллі.

Після цього відбулась бійка. Шель не збиралась здаватись, не збиралась бути покірною. Пощастило, що один з мужланів мав при собі ніж. У гніві та відчаї Шель не барились можливості, що випала.

Повня була яскрава і кривава. Це дивне світло боляче било по очах і грало морозом на нервах. Дівчина вела коня до чорної стіни, що сягала небес і повільно, але невпинно, ширилась королівством.

Тварина стала дибки, мало не скинувши наїзницю, і зупинилась. Відмовлялась рухатись далі. Вірний знак, що долина Адріас, джерело цієї темряви, близько.

- Було б легше, якби ти просто погодився проїхати прямо і потонути зі мною у чорноті, - звернулась вона до коня.

Той фиркнув і не зрушив з місця. Шель зітхнула. А звідки у неї кінь? Здається вкрала. Вона погано пам’ятала останні кілька годин.