12.3

- Накричалась? – спокійно спитав чоловічок на ліжку.

В свою чергу, дівчина зробила секундну передишку, щоб набрати в груди побільше повітря і повторити свій «виступ». Паралельно вона намагалась відчинити двері, але ті не піддавались скільки б вона не смикала ручку.

- Кричи скільки хочеться – тебе ніхто не почує. Ми у магічній бульбашці.

Коли повітря вчергове забракло, а зв’язки більше не витримували напруги, Шель перейшла на хрипкий кашель і змовкла.

Вона вжалась в двері і спитала:

- Хто чи що ти?

- «Що?» Це доволі образливо. Не пройшло і чверті століття без мене, а люди в цьому королівстві вже забули що таке манери! – чоловічок на ліжку пирхнув, поставив руки на боки, кілька секунд подивився на Шель, а потім ніби здався. Він сумно похитав головою і представився: - Великий, - дівчина стримала смішок, - могутній і прекрасний, Архімаг до ваших послуг! Ей! Якого дідька!

Після слова «Архімаг», Шель не змогла втриматись і розсміялась на всю. Чоловічок здавався зменшеною копією звичайного чоловіка, за вийнятком довгого чорного волосся аж до його крихітних чобіт. У нього були гострі вилиці, тонкі губи і взагалі він був незвично красивим. Крихітний одяг був набагато якіснішим ніж у сучасних ляльок з якими грались діти.

«Великий, могутній і прекрасний», - такий маленький, а таке роздуте его. І чого вона його злякалась? Мабуть нерви були на межі від несподіваної появи кронпринца, от і закричала. Дівчина сповзла вниз на підлогу і підігнула коліна.

- У нашому королівстві немає Архімага.

- Як добре ти знаєш нашу історію, дитино? Скільки тобі? Сімнадцять? Тоді ти не пам’ятаєш тих спокійних часів.

- Про що ти кажеш? – говорив він наче старий мудрий радник короля, а не чоловік років тридцяти.

- Про часи до Темної Війни. Коли моє серце не було розділеним і не спричинило усе це.

Шель мало що знала про час «до»: старші люди зазвичай просто зітхали, співчували молоді, що їм доводиться переживати усе це, плакали за минулим. Тож дівчина успішно відклала на потім вивчення книг з грифом - «Життя до Темної Війни».

- Нічого не розумію. Що за серце? До чого тут ти і темрява? І звідки ти знаєш мене?

- Ми з тобою ближчі ніж ти гадаєш. Просто ще не усвідомлюєш цього. Дозволь я розповім тобі з самого початку, - Архімаг, як він себе назвав, сів на край ліжка і звісив ноги. Склав руки в замок і почав свою розповідь:

- Я став Архімагом дуже і дуже давно, вже і не згадаю імені даного мені від народження. Саме цього титулу я прагнув усе своє життя, але справа була не у владі, славі чи грошах. Я завжди був амбітним. Прагнув вивчати магію вдень і вночі, вивчити кожне відоме закляття, прочитати усі заборонені книги, зварити сотні нових склянок із зіллям і бути першим, хто досягне досконалості у магії. У мене вийшло. Коли я став Архімагом, я став власником магічної вежі в долині Адріас по праву. У магічній вежі було зібрання наймогутніших магів з усіх королівств – там вони жили і працювали на благо людей. Я був знайомий з усіма ними, адже обійшов усіх у гонитві за титулом першого. Хтось боявся мене, хтось заздрив, інші ненавиділи, але були і ті, хто любив – мої учні. Діти - майбутні маги, які захоплювались мною. Я навчив не одне покоління добре володіти магією, але ніхто з них не був і близько до мого рівня. Це засмучувало. Колись навіть Архімаг має спочити з миром, а заміни усе не знаходилось і моє тіло вже не витримувало. Я накопичив забагато магії в собі, практично став її джерелом. Людське тіло почало розпадатись. Треба було щось робити… Тоді я вигадав ритуал – розділення. Я розділив своє серце навпіл і залишив одну половину в тілі, а іншу планував віддати гідному наступнику. Однак після ритуалу був настільки змучений, що заснув прямо за столом в своєму кабінеті і не помітив, як хтось прокрався туди та заволодів серцем. Але цей хтось не знав, що я наклав страшне прокляття на другу половину, щоб сила не потрапила до лихих людей. Прокляття спрацювало успішно! – оживився чоловічок. – Хіба що, трохи вийшло з-під контролю, але це через величезну магію у половинці!

Чоловічок самовдоволено постукав себе по грудині і продовжив:

- Коли я отямився темрява вже почала ширитись вежею і долиною Адріс. Частину магів поглинуло одразу, оскільки була ніч і вони мирно спали на верхніх поверхах у своїх покоях. Молодняк не міг чинити спротив цій силі, а я… Мене також майже затягнуло. Яка іронія! Мало не згубила власна сила! Проте я встиг виштовхнути із себе другу половину серця і надіслати її у королівський палац – сила у ньому була рівноцінною силі прокляття у другому уламку. Саме це стримувало темряву стільки років. Та потрібен був той, хто направить цю силу в самий центр темряви і очистить королівство. Ось так світла половинка мого серця потрапила до тебе! Вона обрала тебе і виходить, що ми пов’язані одною магічною силою. Я радий, що ти не розгубилась і врятувала усіх, інакше було б жахіття! Ну, не будемо про погане! – він засміявся і глянув на Шель.

Дівчина стиснула тканину спідниці у кулаках настільки, що побіліли кісточки на руках. Вона почервоніла і прикусила губу до крові. Її погляд був напруженим і ворожим.

- Любонько, ти як? Що з тобою?

- Ти-и-и-и!!! – закричала Шель і рвонула з місця у бік чоловічка, розмахуючи кулаками.

- Ей! Сказилась?