12.2

Шель випльовувала листя і жахливо чухалась – наслідки хованок у купі опалого листя.

Вона вилізла лише тоді, коли впевнилась, що за вершником не слідує караван. Зараз Шель навкарачки кралась попід стінами палацу до вікон головної вітальні.

Так, цікавість знову взяла гору над здоровим ґлуздом.

Бо останній, кого Шель очікувала побачити у далекому Рітервілі, був кронпринц власною персоною. Але його б ніхто і ніколи не відпустив у подорож самого, а отже свита просто затримується.

- Що ти робиш?

Від несподіванки Шель підстрибнула, немов кішка і вигнула спину. На зустріч їй йшла Марта, яка несла випрану білизну.

- Нікому не кажи, що ти мене бачила! Нікому! – прошипіла до неї Шель.

- Д-добре, - злякано кивнула дівчина. – Щось сталось?

- До нас приїхав гість. Нехай Лілі подасть чай. Тільки Лілі! Обов’язково Лілі! – Марта якось ображено надула губи. – Бігом!

- Біжу! – і Марта побігла у бік кухні, а Шель продовжила повзти попід стіною.

«Марта занадто у його смаку! Ще не вистачало щоб її обманули і розбили серце. Я не дам цьому ловеласу нашкодити дівчатам!» - вона добре вивчила цю людину за час воєнних подорожей.

Шель видихнула з полегшенням, коли дісталась вікон головної вітальні. По-перше, одне вікно було прочинене, по-друге, там запалили додаткове світло і останнє: з вікна долинали голоси.

- Нам не подадуть чай?

- Ти приїхав надто раптово. Не міг написати листа?

- Я змерз в дорозі. Чай був би дуже доречним.

- Не вередуй, ти не дитина.

- А ти не мій старший брат.

Кайзер важко зітхнув. Скрипнули двері.

- Дещо сталось, тому доведеться трохи зачекати, доки твої покої підготують.

- Планую тут затриматись, тож із задоволенням почекаю.

- Сподіваюсь, ніякої нової війни не назріває? Ми тільки одну завершили. Люди ще не відновились і…

- Заспокойся, Кайзероне. Ніякої війни. А? Чого це ти скривився від свого імені?

- Ти дав мені це ім’я, Артуре.

- У герцога мусить бути відповідне ім’я – герцог Кайзерон Лестрад. Звучить! Та і всього кілька літер додалось, - в голосі відчувалась насмішка.

«Геть не змінився», - Шель на власному досвіді знала, як сильно кронпринц любить грати у бога і роздавати усім нові імена. Шкіру вкрили сирітки і вона притулилась спиною до стіни, сподіваючись стати із нею одним цілим. Зі сторони саду її прикривали кущі, тож принаймні її не помітять і не звинуватять у шпигунстві.

- Як поживає Його та ЇЇ Високості?

- Ох, ти листуєшся із королем частіше, ніж будь-хто! Не прикидайся, ніби не знаєш.

- Проста ввічливість, Артуре.

- Йому набагато краще після завершення Темної Війни. Мама теж в доброму здоров’ї, - після паузи відповів кронпринц.

- А ти? Чув ти вже обрав собі когось на роль дружини.

Було дивним, що Кайзер використав саме таке формулювання: «роль дружини».

- Можливо і обрав.

- Тому ти тут? Через жінку?

Відповіді не послідувало. У двері постукали і чоловіки змовкли. Шель лишалось лише уявляти, як їм наливають чай в атмосфері суворого мовчання та сподіватись, що подає Лілі.

- Залиш нас, - коротко кинув герцог.

- Справа дійсно у дівчині, - продовжив кронпринц, коли двері зачинились, - але не у тій про яку ти згадав, - він знову витримав паузу. – Дійсно не чув що відбувається? – голос був щиро здивованим.

- Не уявляю про що ти.

- Ох, Кайзероне… - Шель уявляла, як Артур хитає своєю золотистою головою. – Вже півроку я їжджу королівством. Заїжджаю у кожне маленьке селище у пошуках Богині.

- Хіба вона не в столиці? У храмі?

- Вона зникла.

- Як це зникла?!

- А як зникають люди? Покинула столицю майже два роки тому, одразу після завершення Темної Війни. Тоді не було необхідності її шукати, тож ми просто поширили легенду, що Богиня тепер живе у храмі і використовує свої сили, щоб молитись та оберігати королівство і його жителів.

Кілька глибоких видихів і мовчанка. Шель могла лише уявити, як високо взлетіли брови герцога.

- Стільки часу ви обманювали людей, що змінилось? – голос герцога став занепокоєним і напруженим.

- Артефакт.

- Той, який зробив Богиню - Богинею і дав їй сили, щоб здолати темряву? Ти про нього говориш?

- Так. Саме він. У ньому з’явилась червоточина, Кайзере. Артефакт чорніє.

Шель кинуло в дрож, потім в жар, на чолі виступив холодний піт, та вона пересилила себе і стрімко відповзла за ріг палацу. Вчасно, щоб не попастись на очі герцогу, який встав зачинити вікно та перевірити чи ніхто не підслуховує.