11.4

Гаразд, можливо Шель не пішла відпочивати. І, можливо, вона піднялась на третій поверх, а звідти на горище. І, можливо, лише можливо, її цікавість була сильнішою за бажання виспатись.

Відчинивши кришку люку на дах, дівчину мало не задушили! Якби не її писк, що мав бути криком несподіванки, не дав герцогу зрозуміти, що в його смертельному захваті знаходиться Шель – їй би звернули шию! На щастя, за знайомим вже запахом меліси, чоловік швидко розпізнав, що це за гостя прийшла до нього на дах вночі.

- Шель! О, Богине! – дівчина здригнулась в його руках і від згадки про божество, і від страху. – Тобі жити набридло? – з тяжким зітханням, герцог відпустив горло Шель і ніби приобійняв, поклавши голову на плече та прикривши очі.

- А чого ви на людей кидаєтесь? – прокашлялась та.

Дівчина стояла міцно притиснута спиною до чоловіка, що було не правильно за етикетом, але ж так тепло на даху, що продувався осіннім вітром. Між ними була купа одягу, але дівчина відчувала тепло від його долонь на плечах. Чогось її щоки зарум’янились, але цього не було видно, бо підсвічник залишився на горищі біля драбини. Мабуть, то від короткочасного стресу – просто кров прилила до голови!

- Не підкрадайся більше до мене, ніби найманий вбивця! – герцог повернув дівчину до себе, щоб глянути їй в карі очі. – Гаразд? – та кивнула. Чоловік дивно провів рукою по її довгій шоколадній косі і відпустив. Він прикрив люк.

- Я взагалі думала, що тут привид.

- Розчарована?

- Трохи.

- Яка чесна! Не спиться?

Вона знизала плечима і підійшла до краю даху, що був огороджений широким кам’яним виступом заввишки в метр. Дівчина повернулась спиною до світу і сіла на край. Тепер вона могла дивитись на герцога.

- А вам?

- Я вже дуже давно не спав, - втомлено відказав чоловік. Він підійшов ближче і також присів однією стороною на виступ.

- Але ж ви кожної ночі ідете спати.

- Це не означає, що кожної ночі я сплю, - низький голос злегка хрипів.

- Вам сняться жахіття?

- Після того, як ти принесла мелісу їх стало менше, але вони не зникли.

- Тоді, треба звернутись до…

- Я прийшов сюди, бо хотів побути один. У тиші, - з голосу було зрозуміло – вести розмову він не хоче.

- Тоді я трохи побуду тут і піду.

Якийсь час так вони і сиділи: у тиші осінньої ночі, лише холодний вітер співав свою мелодію і гнав дощові хмари на Рітервіль.

- Де ти знайшла свіжі лілії серед осені? – не дивлячись на дівчину запитав чоловік.

- Начаклувала.

- Не жартуй так, - він примружив очі в щілинки і поглянув на неї.

- Гадаєте у мене немає чаклунського потенціалу? – Шель надула вуста, ніби дитина. Перш ніж Кайзер відповів, вона продовжила: - У моєму будинку, в теплиці, ростуть лілії. В обід приїжджав син фермера, я передала йому лист і попросила доставити до Семюела в крамницю. Він і приніс лілії.

- Семюел? Твій наречений?

- Наре..? Ха-ха-ха! – розреготалась Шель, прикриваючи рота, щоб її не почули. – Нехай спочатку підросте! Це хлопчина, якого я найняла працювати у крамниці.

- Вибач за це.

- За що? – здивувалась дівчина.

- За мою матір і її накази, - чоловік знову дивився на темний сад.

Шель дивилась на його профіль. На гострі вилиці, на гладко вибрите обличчя, на рівний ніс і чорне хвилясте волосся, яке вже можна було заплести в маленьку косичку.

«Хоча, щоб її вижити, герцогу треба одружитись», - чомусь згадались слова Лілі.

- Ви ж знаєте, що ви герцог? – Шель не дала шансу відповісти. – Якщо у вас нема можливості напряму поговорити із дамою серця – ви можете надіслати їй листа. Наказати гонцю віддати його прямо у руки леді та спалити одразу, щойно вона його прочитає або зачарувати, щоб він самознищився. А у листі призначити місце зустрічі, наприклад. Вищий за титул герцога лише титули королівської родини. Кайзере, ви більше не генерал, котрому віддають накази. Тепер ви головний.

Герцог відкрив рота, ніби хотів щось сказати, але не знайшов слів. Тож вони і надалі стояли у тиші.

Шель перша покинула дах, побажавши герцогу доброї ночі.

Було вже доволі пізно, але з житлового крила другого поверху у коридор падала тонка смуга світла помітна зі сходів.

«Невже графиня іще не спить? Було б добре поміняти у ліліях воду. Зроблю це зранку», - з цією думкою Шель варто було б вертатись до себе в кімнату, але вона, ніби заворожена, йшла на тьмяне світло.

Вартового у коридорі не було, а з-за привідкритих дверей доносилось важке дихання і стогони болю. Дівчина розхвилювалась. Вона прочинила двері трохи ширше і зайшла у вітальню покоїв. На підлозі був розкиданий одяг. Шель помітила жіночі панталони, забагато пар туфель у різних кінцях кімнати і жовтий плащ із чорними нитками. Коли вона дійшла до дверей спальні, то вже розуміла, що то був стогін зовсім не болю, а всередині відбувалось дійство набагато яскравіше, ніж було описано у романі Марти.