11.3

З кожним днем ставало все дивніше і дивніше, а також холодніше. Осінь невпинно фарбувала листя у жовті, червоні та коричневі кольори.

Сьогодні Шель прокинулась із головним болем. Хоча було б дивно, якби вона прокинулась без нього. Графиня продовжувала критикувати кожну дію усіх, та особливо дівчини і давати їй завдання, які майже не можливо виконати. Герцог тікав з палацу, щойно сходило сонце і не знав про усе це або робив вигляд. Шель справлялась, хоч деколи і застосовувала магію, а це виснажувало.

От і зараз вона прокинулась раніше за сонце і не хотіла нікуди йти. Просто закуталась в ковдру і сиділа так в холодній кімнаті. Раптом в двері постукали. Два коротких і один довгий.

- Увійдіть, - ліниво відгукнулась Шель.

На порозі показались Марта та Лілі. Вони, як і Шель, ще були у нічних сорочках. На їхніх прекрасних обличчях проступили синці під очима. Навіть у напівтемряві кімнати було видно, які вони бліді та змучені.

- Могли б іще поспати, - дівчина протягнула їм плед зі стільця.

Лілі відмовилась і сіла на ліжко з ногами, спиною до привідчиненого вікна. Марта загорнулась в плед, вмостилась навпроти Шель, та укрила ноги Лілі.

- Знаючи, що нас очікує, якось не спиться, - дівчата проживали в одній великій кімнаті, де був вхід до ванної, якою Шель також користувалась. Пан Безе та пані Інгрет жили у окремих кімнатах з власними ванними і ще кілька стояли порожні.

- Вона ж тут не на завжди? – сторожко спитала Марта.

- Будемо на це сподіватись. Хоча, щоб її вижити, герцогу треба одружитись, - зітхнула Лілі.

- Не кожна невістка впорається із такою жабою. Ой! – Лілі ткнула Марту під ребро і шикнула на неї.

- Не кажи такого. Хтозна на що вона ще здатна! – дівчата переглянулись.

- Про що ви? – не зрозуміла Шель. Останнім часом усі новини та плітки проходили повз неї, бо вона постійно бігала у пошуках «того-не-знаю-чого» для графині.

- Уже весь Рітервіль про це шепоче, - Марта і собі знизила голос до напів шепоту і довелось нахилитись до неї. – Містяни обговорюють цю тему дуже обережно і мало що нам розповіли, але у світських колах графиню називають «чорною вдовою».

Шель не втрималась і ахнула.

- Угу. Лише за час Темної Війни вона поховала двох своїх чоловіків. А граф Вінт загинув нещодавно.

- Ми не знаємо деталей попередніх смертей, тож не можемо казати напевне, але у вищих колах не дають таких прізвиськ просто так, - кивнула Лілі. – Усі знали, що граф Вінт не був людиною честі. Він вміло вправлявся зі своїми плодючими землями, які дістались йому у спадок від батька, але в іншому… Його перша дружина загинула під час пологів. Це сталось шість років тому. Сина чоловік не виховував, а віддав до батьків дружини – його віконтів. Вже за місяць після смерті дружини, граф одружився вдруге.

- На матері герцога. Тоді вона ще була віконтесою Ризькою. Кажуть, що граф давно залицявся до неї, а тут така можливість. Хоча після швидкого весілля, чоловік не змінив своєї поведінки, - безнадійно махнула рукою Марта.

Шель з питанням глянула на Лілі.

- Заливався вином і проводив ночі в борделях, - пояснила та. – Він не був вірним чоловіком. Ймовірно і нащадків у нього більше, ніж один офіційний.

- Ставши графинею Вінт, жінку почали запрошувати у вищі кола, але мало хто хотів з нею зв’язуватись після попередніх трагічних смертей її коханців. Та і слава графа Вінта не покращувала репутацію.

- Стривайте, - заплуталась Шель. – Я думала, що герцог знатного роду. Ви так розказуєте, ніби…

- Ні-ні. Він свіжа аристократична кров. Його батько, Лестрад, чиє прізвище Кайзерон зберіг, був успішним багатим торговцем, але без титулу. Він сильно захворів, коли син був ще маленьким та, на жаль, помер.

- Тоді це схоже на те, що…

- Що графиня шукала гроші, - пошепки випалила Марта. – І це підтверджується, якщо врахувати той факт, що перед смертю граф Вінт підписав документи на регентство графині, доки його син не досягне шістнадцятиліття.

- Граф помер від отруєння у борделі. Провели розслідування і з’ясували, що одна з дівчат підсипала йому у вино отруту. Біля тіла знайшли лист із зізнанням в якому вона написала, що їй набридло терпіти знущання графа. Дівчина втекла, її досі не знайшли.

- Це може бути правдою, якщо у нього був такий скверний характер, - припустила Шель.

- Ніколи! - цокнула Марта. – Дівчата для втіх не вміють писати. Їх цьому не навчають. Тільки рахувати гроші, - сказала, як відрізала.

- І ще цей її охоронець. Бр-р-р, він мене лякає, - зізналась Лілі. – Насправді, - вона понизила голос і нахилилась вперед, дівчата також подались ще ближче, щоб добре її чути, – у розслідувані вказували, що за день до смерті графа…

- Доброго раночку, дами! – стукнули у вікно.

- А-А-А-А-А-А-А! – злився в унісон дівочий крик.

- Адріку! Та щоб ти довго жив! – побажала йому Марта.

- Ти чого лякаєш?! – спитала Шель, тримаючись за серце, що шалено стукотіло у груди.