Глава 11 в якій Богиня стикається зі звіром

Сиве затягнуте у високий пучок волосся, темно-синя сукня під сірим цупким плащем, ідеальна осанка, вуста-ниточки та холодний погляд презирства. На обличчі жінки не сіпнувся ні один м’яз, коли вона окинула поглядом подвір’я та усіх присутніх. Однак в повітрі відчутно похолоднішало, на мить навіть здалось, що настала рання зима.

Кайзерон хутко спустився до карети. Схилив голову в легкому поклоні, промовив:

- Леді Марджері Вінт, - додав він тихше і після короткої паузи: - Мати.

Кайзер взяв руку жінки і поцілував білосніжну рукавичку, що було абсолютно незвичним. Зазвичай матерів обіймають чи цілують у щічку. У відповідь на це вона коротко всміхнулась.

- Ви втомились з дороги. Провести вас до ваших покоїв?

- Спершу, я хочу випити чаю і поговорити з тобою. Нехай речі поки занесуть в хол, - кинула вона хлопцю, що стояв біля неї потупивши очі в підлогу.

- Тоді прошу, - герцог підставив їй руку і повів усередину. Двері перед ними притримали вартові. – Подайте чай у головну вітальню негайно, - кинув він, очевидно, Шель.

- Вони навіть не схиляють голів, коли ти проходиш.

- Облиште, мати, це зайве.

- Це погане виховання, - невдоволено гмикнула дама і вони зникли у палаці.

Шель ще кілька секунд стояла вражена. Вона глянула на прибулих людей і на те, як швидко вони почали виконувати наказ леді Вінт: бігати, метушитись, розбирати речі. Шель прийняла пораду Адріка – «бути готовою до всього» і також побігла на кухню заварювати чай.

На щастя, це не зайняло багато часу, бо ще з ночі вона підготувала чашки і натерла прибори. Єдиним, хто не вийшов зустрічати прибулих був пан Безе і він вже встиг наготувати їжі, щоб прогодувати цілу бригаду солдат! Тарілки для сніданку з маслом, хлібом, молоком та сиром вже стояли на підносі. Шель лише заварила чай. Чорний. Міцний.

Біля дверей вітальні стояли двоє: молодий вартовий герцога, ім’я якого Шель успішно забула, та старший чоловік, що прибув із леді. Він був доволі кремезним, у бороді та на скронях вже пробивалась щетина, але виправка вказувала на те, що він військовий. Брови були нахмурені, руки тримав за спиною. Було щось лячне у його аурі і цей жовто-золотий плащ з обробкою чорними нитками, ніби у охорони самої королівської родини, зовсім йому не личив.

Молодий вартовий легенько постукав у двері тричі, а тоді прочинив їх для Шель. Під важким поглядом чоловіка з жовтим плащем, дівчина увійшла до вітальні.

Розмова уже тривала. Атмосфера була не як між мамою та сином. Герцог ніби закінчував доповідь.

- Кронпринц відправив тебе в таку даль. Добиратись було важко. Чому ти не обрав землі ближчі до столиці?

- Король розподіляє землі, це все ще в його силах.

- Ах, цей старий дурень! – відмахнулась жінка. – Скоро його син займе престол і тоді обміняй ці землі на більш сонячні і ближчі до аристократичного світу. Сюди ж ніяка наречена не захоче їхати!

Шель затамувала подих, щоб ненароком не розлити чай. Не прямо, та все ж, Марджері Вінт натякнула на погане здоров’я і практично смерть короля! За таке досі могли повішати на площі. І це не провівши у палаці герцога і години.

- Хіба не я маю їздити до них, як наречений? – підняв брови Кайзер. Матір лише відмахнулась. – Як пройшов похорон? Вибач, що не зміг приїхати. Граф Вінт був умілим феодалом і хорошою людиною.

- Припини, - пирхнула жінка. – Ми обоє знаємо, що він проводив ночі в борделі і заливав вином шлунок. Навіть не зміг зберегти корисні зв’язки! Мало хто був на похороні, - Марджері взяла чашку із манерами справжньої королеви. – Без нього краще, - легко кинула і відпила чаю.

Шель важко ковтнула стоячи біля самих дверей. Їй захотілось зникнути звідси якнайшвидше.

- Хм, - жінка смакувала чай і кривила вуста. – Це ти заварювала? – вона навіть голови у бік Шель не повернула.

- Так, ваша Світлість, - Шель перетнула кімнату, стала збоку диванчика на якому сиділа жінка. Чомусь, згадавши того служку біля жінки, дівчина і собі потупила очі в килим.

- Не поганий. Трохи заміцний, але не поганий. Така молода, - в її голосі з’явилось здивування, мабуть зараз її холодні блакитні очі, що були дуже схожі на Кайзерові, оглядали її.

- Скільки тобі?

- Вісімнадцять, моя леді, - Шель все ніяк не могла змусити свій голос лунати рівно, без нервових інтонацій.

- Мати, це головна покоївка Шель. Та вона ще вчиться. Залиш нас, - махнув рукою до виходу герцог і, поки його матір не встигла заперечити, Шель буквально вистрибнула з вітальні.

Кілька хвилин вони нерухомо стояли у коридорі: молодий вартовий, Шель і сивий чоловік. Потім Шель трохи наблизилась до юнака, смикнула його за рукав і очима показала на чоловіка. На щастя, хлопчина швидко вловив посил:

- Пане, це пані Шель, головна покоївка та садівниця у Його Світлості. Пані Шель, це Роберт Дретт. Він капітан охорони леді Вінт.

- Графині Вінт, - низьким голосом виправив капітан. – Приємно познайомитись, - але його тон був настільки рівнім, що було ясно – йому байдуже.