10.2

- Може герцог вагітний?

- Побійся Богині, Марто! – ахнула Лілі і плеснула в дівчину брудною водою.

Марта прикрилась щойно випраним простирадлом і залилась сміхом.

- Тоді смертельно хворий!

- Марто! – майже гаркнула на неї Лілі.

Усі покоївки зібрались на річці біля кам’яного мосту з самого ранку прати білизну. Якщо вже Кайзерон Лестрад розбудив усіх у палаці так рано, то не було сенсу гаяти час. Вони пройшли трохи вверх за течією, щоб їм ніхто не заважав, і високі дерева та кущі сховали їх від цікавих очей.

- А що? Ти думаєш нас слухає Богиня? Ніби у неї самої проблем мало! Боги скупі й нечулі. Ми самі по собі в цьому світі.

«Цікава була б реакція, якби вона знала, що я таки слухаю», - всміхнулась до себе Шель.

- Не у всіх королівствах однакова віра.

- Але усі вони завдячують своїми життями нам і нашій Богині.

- Що правда, те правда, - кивнула Лілі.

Коли від них відвернулись сусіди і королівство залишилось один на один з проблемою, темрява почала поширюватись в усі боки. Її ніщо не могло стримати, тільки призупинити. Монстри арміями виходили з густої темряви. Вони знищували та поглинали цілі міста, навіть кораблі у морі, відрізаючи одну державу від іншої. Кожен боровся з проблемою як міг, лише власними силами.

- Не засмучуйся, Марто, я не встигла звикнути до розкоші. Мені з вами буде комфортніше і веселіше, - Шель весело підморгнула дівчатам.

- Це все одно не чесно по відношенню до тебе, - надула та губи.

- Марта права, - Лілі закінчила свою частину і вирвала з рук Марти щойно випране і знову забруднене простирадло. – Бувало, що герцог і раніше поводився не зрозуміло, відчужено, був похмурим або злим – тільки це було на службі. За останні майже два роки був лише один випадок нестримної агресії.

- Так-так, тоді на балу, - Марта озирнулась навколо, нахилилась ближче до Шель, яка віджимала останнє простирадло, і шепнула: - Але той граф точно заслужив.

Шель вже знала про який випадок вони говорять, але вголос нічого не сказала. Вона різко підійнялась, а Марта мало не впала у річку, трохи різко кинула простирадло в корзину і промовила:

- Я на службі у герцога, а це його палац. Гадаю, він має на це право і свої причини, - і Шель дійсно так думала. Певною мірою, жити у покоях герцогині, прямо навпроти спальні Кайзера, було тягарем.

Повернувшись у палац, конюх та пара солдатів допомогли їм розвантажити віз з речима на задньому подвір’ї, недалеко від кухні. Поки дівчата розвішували речі, Шель милувалась своєю нещодавньою роботою: підстрижені кущі, розчищені доріжки, викорчувана трава попід газонами. Тепер тут можна було і чисті речі розвішувати, і навіть кілька столиків для обіду слуг поставити, щоб не тинятись завжди на кухні.

- Шель, ти ж користувалась просушувальним порошком?

- Колись давно.

- Не хочеш спробувати? – Лілі підійшла до неї із мішечком блискучо-білого дрібнесенького порошку. Шель намагалась навіть не дихати поряд з магічними речима, коли хтось іще був присутній. Після того, як в ній стала текти магія, деякі закляття мали більшу силу, а магічні прилади, рідко, але виходили з ладу.

- Хіба нам треба його використовувати? Сьогодні сильний вітер і небо чисте. До ранку усе саме висохне.

- Герцог наказав прибрати покої герцогині саме сьогодні.

- Справді? – кліпнула очима Шель. – Тоді, я піду перевзуюсь і зроблю це, а ви поки просушите білизну. Згода?

- Добре, - легко кивнула Лілі.

Вони з Мартою почали розвіювати порошок над білизною за напрямком вітру. За кілька хвилин усе буде сухе, а Шель в цей час пішла у крило для слуг: проскочила кухню, пройшла кам’яним коридором, проминула сходи, що вели у головний хол та зайшла в одну з кімнат вкінці коридору. Тепер її житло було тут: не надто м’яке вузьке ліжко, письмовий стіл, стілець, темний килим, дерев’яна шафа, пару крючків на стіні та приліжкова тумбочка. Не мало і не багато. Кам’яні стіни були пофарбовані у світлий колір, а велике вікно над ліжком пропускало багато світла, хоч його і треба помити ззовні.

Речі хаотично лежали на всіх доступних площинах. Шель скривилась, коли її погляд впав на чорні шкіряні туфлі. Вона чесно вчилась ходити на підборах, на набагато вищих за ці, і їй навіть це вдавалось… колись… у столиці… кілька років тому. Зараз пара взуття викликала у неї не найкращі спогади і відчуття.

Але діватись було нікуди – герцог не просив, а наказував. Тим паче, якщо він знову побачить її у чоботах, то почне за це дорікати, а отже розмовляти, а Шель не хотіла із ним говорити. І чути його не хотіла. Була б її воля, то і не бачила б!

Змінивши взуття, дівчина покульгала назад. Перестріла Марту біля виходу з кухні і забрала у неї акуратно складені в корзині речі.

«Бісові сходи! Бісовий герцог!» - лаяла вона чоловіка, поки ступала по сходах і синіх килимах, у ворс яких провалювались підбори.

Як не намагалась тримати рівновагу, а на площадці між поверхами, підбор підступно зісковзнув з останньої сходинки і Шель похитнулась назад. Вона розуміла, що речі треба кидати, інакше вони потягнуть її униз. Але ж так шкода було свіжовипраної білизни! Шель вже побачила стелю і згрупувалась, як могла, закрила очі готуючись до короткого та болючого польоту.