Глава Десята Затишшя перед Бурею

- Ти живеш в покоях герцогині?! Ти часом не мариш, бос? Температури немає?

- Та відчепись ти! – Шель вдарила по руці Семюела, коли той намагався помацати її чоло.

Він не міг повірити власним вухам: його управительниця перебралась у палац з привидами, стала головною покоївкою, так іще й живе у покоях аристократів!

- Ти приходила сюди кілька днів тому і мовчала про усе це! Це зрада! – хлопчина образливо надув губи і склав руки на грудях.

Шель сама не могла у це повірити.

Пройшов майже тиждень від початку роботи в палаці з привидами. Ось, що вона виявила за ці дні: Марта та Лілі навчаються дуже швидко і чудово усе засвоюють; Адрік перестав боятись, що Шель потруїть всіх мешканців; Капітан Нестор Греймар поводиться доволі дивно відносно неї, але він і так людина закрита; у палаці немає привидів, а герцог ненавидить цибулю та запізнення.

Саме через один з останніх фактів, Шель доводиться ночувати у палаці, а у вихідний, який вона відстояла, буде займатись квітковою крамницею. Вона сумувала за цим місцем: за сирою коморою з квітами, за запахом землі, за рудою чуприною Сема з-за прилавку. Не могла вона так просто покинути те, за що билась як левиця!

- Ти непогано влаштувала своє життя.

- Теж хочеш у палац з привидами? Герцогу потрібен конюх, підеш?

- Ні за що! Мені крамниця миліша, - розплився в усмішці Сем.

Шель знала, що він не погодиться. Семюел намагається триматись від аристократів якнайдалі, якщо це не стосується роботи в крамниці. З чим це пов’язано досі залишається для неї загадкою.

- І все ж, чому покої герцогині? Це якось дивно після усього.

- Сама не розумію, - знизала плечима дівчина. – Герцог дивна людина. Йому начебто симпатична молода віконтеса Лізбет Крейг, але більш захоплено він розповідає про шахти і управління містом. Я намагалась оспорити факт мого проживання у головному палаці, але Кайзер беззаперечно відмовив. Сказав, щоб жила там, де поселили. У колишнього генерала може бути багато недругів. Він вважає що я одна з таких, тому і тримає поруч?

- Не схоже на це. Якби думав, що ти засланець ворогів, містом вже б котився шепіт, що про тебе розпитують на кожному кроці, а я такого не спостерігав. Та і він би не пив чай, що ти йому подаєш.

Шель згідно кивнула. Ще кілька хвилин подивилась у книгу прибутків, а потім гучно її закрила.

- Залишаю справи на тебе, Семе. Мені вже час, - дівчина забрала сумку з прилавку, підморгнула хлопцю, крутнулась, ніби у танці і зі словами: - Карета чекає, - вийшла на вулицю.

На неї справді чекав екіпаж. Новобранець міської варти був приставлений до Шель, якщо їй треба поїхати по справах у місто, бо герцог ненавидів непунктуальних людей! Його не переконували жодні аргументи типу: відлетіло колесо, захворіла дорогою, збився з маршруту, а кінь взагалі – взяв і здох. Усі листи, усі справи та усі люди не мають вибиватись із зазначеного графіку.

Що, власне, і сталось, коли леді Рада переклала відповідальність щодо угоди про шахти на Шель. На щастя, Кайзер розраховував на подібну затримку, тому бісився не сильно. Але тиждень добігав кінця і зараз Шель прямувала до будинку леді Емеральдс, щоб поговорити із нею.

Екіпаж висадив дівчину прямо у вхідних дверей, а сам поїхав далі до площі, щоб не заважати перехожим на тісних вуличках Рітервіля.

- Пані Шель, прошу за мною, - Джеррі, як завжди, люб’язно вийшов зустріти гостю. Все в тому ж костюмі і рукавичках, з тим же виразом обличчя.

Дівчину провели вже знайомим передпокоєм до вітальні на першому поверсі. Усе було заставлено строкатими картинами, яскравими килимами, химерними вазами та іншими витворами мистецтва. На центральних елементах – над сходами, на каміні – висіли портрети покійного чоловіка у чорних рамах. Око чомусь завжди падало саме на них, навіть серед усіх цих різнобарвних речей.

- Люба Шель, рада тебе бачити!

Леді Емеральдс стояла біля вікна і погладжувала рудого кота, що лежав на подушках на підвіконні та мирно сопів у променях сідаючого сонця. Кожну сукню леді Ради у вищих колах назвали б «несмаком», але тільки пошепки. Ніхто б не наважився мовити це при ній.

Шель схилила голову і зробила незграбний поклін.

- Які новини ти мені принесла? – хитро звузила очі.

- Посланцям з поганими новинами відрубають голови, леді.

Емеральдс залилась сміхом, махнула рукою на диванчики, а Джеррі зник за спиною Шель.

- Чула, тебе підвищили?

- Так, леді. Це через моє вміння подавати чай і бути невидимою. Герцогу потрібна головна покоївка, а мені треба якнайшвидше розрахуватись з штрафом.

- Цей штраф досі не дає мені спокою. Це такий абсурд! Правду кажуть, що чоловіча гордість дуже крихка, особливо, якщо йому публічно відмовляють, - жінка знову засміялась. Її завжди тішили плітки та скандали.

- Гадаю, ви маєте рацію.

- Ти ще й кинула у нього монетами, правда? – Шель, трохи подумавши, кивнула, що викликало черговий приступ сміху.

- Мабуть, Його Світлість сприйняв це як особисту образу. Та все ж, леді Радо, чому ви раптом доручили мені вирішувати долю вашої угоди з герцогом? Я нічого не тямлю у шахтах, цифрах та торгівлі.