9.4

Закляття заспокоєння вистачило рівно до світанку. Зараз Шель ходила колом по кімнаті і нервово гризла ніготь – вона припинила це робити у віці шести років, а тепер що?

- Дурепа. Просто йолопка! Як ти могла погодитись? – дівчина не припиняла себе сварити.

За розкішну шовкову нічну сорочку, за поспішно прийняту нову угоду і за те, як пізно усвідомила, що знаходиться в покоях відведених для герцогині!

- Мене просто купили! Купили мою думку! – до такого висновку дійшла Шель і зітхнула.

Її насторожувала уся ця несподівана доброта і щирість від герцога вчора. З чого б це йому розповідати подробиці свого життя якійсь простолюдинці? Квіткарці, що відверто недолюблює його! Учора їй і не спало на думку, що усе це просто фарс, щоб за тиждень, коли леді Рада приїде стосовно угоди, дівчина розписала, який герцог щирий і хороший.

Та чи це насправді так?

Чи можна вірити, що людина, яка не хотіла цього титулу зможе зробити Рітервіль процвітаючим містом, а не навпаки?

Тепер з’ясувати це було головним пріоритетом Шель.

Вона ще раз важко зітхнула, згадавши, що саме входить в обов’язки головної покоївки. Тяжка робота, навіть якщо у палаці небагато людей. Ще й більшість часу доведеться перетинатись із герцогом. Зовсім не схоже на першопочатковий план.

У двері покоїв постукали.

- Шель, ти вже прокинулась? Це Лілі.

- Так, заходь!

Лілі впливла всередину зі своєю звичною стриманою посмішкою. Її світле волосся було туго заплетене в пучок і сховане під косинкою. На відміну від Марти, з її рудою кучерявою копною волосся, Лілі була більш непримітної зовнішності. Таких називали тендітними та милими, а Марту – красивою та привабливою.

- Я принесла тобі одяг.

- Дякую, але у мене є! – Шель дістала зі своєї сумки грубі робочі штани та грубу цупку сорочку. Речі були потерті і перевірені роками.

- Ні за що! – жахнулась Лілі. - Ось, вбрання для головної покоївки, - дівчина розгорнула чорну сукню в підлогу: з комірцем стійкою, білим мереживом на рукавах та стрічкою білої вишивки з одної сторони спідниці. – Нас повідомили про те, що ти тепер тут головна. За ранок ми трохи ушили сукню і переробили її. Ти ж молода дівчина, а усі нові сукні, ніби на старих дів пошиті! Скажеш, як тобі, гаразд?

- Вона чудова! – ахнула Шель і обережно взяла з її рук річ. Тканина була цупкою, але м’якою на дотик. – Сподіваюсь ви не ображаєтесь, що я зайняла місце головної покоївки? Це мала бути ти, Лілі, - Шель закусила губу.

- Ні-ні! Я і не думала про це. Марта теж нічого ніколи не говорила. Ми не вміємо навіть чай подавати, що вже казати за зустріч гостей чи організацію прийомів. Ми добре перемо речі і накриваємо на стіл, а ще прибираємо!

- Тоді я навчу вас тому, що знаю сама! Так вам буде легше, коли стане більше прислуги. А, коли герцог одружиться ви станете головними покоївками у нього та дружини! Щоб ніхто з її слуг не міг зайняти ваше законне місце!

- Його Світлість не планує одружуватись.

- Справді?! – від таких слів сукня мало не випала з рук Шель.

- Він ніколи не казав про це. І не пригадую, щоб цікавився жінками. Він навіть в бордель ніколи не їздив. Завжди у штабі або на плаці. По вуха в роботі. Думаєш, він в комусь зацікавлений? – Лілі з цікавістю заглянула Шель у очі.

- Сумніваюся…

Навіть, якщо у палаці і були привиди, від закляття Шель спала міцним сном і нічого не чула. Та тут явно було щось не так. Адже, якщо герцог не збирається одружуватись, то що тоді це була за сцена у маєтку Крейг?

- Ви зараз пропалите в мені діру, - герцог підняв очі на дівчину.

У обов’язки головної покоївки входить подача сніданку зранку. Тож зараз Шель чекала, коли чоловік закінчить їсти, щоб одразу прибрати посуд. Та він навіть не доторкнувся до їжі. Вже п’ятнадцять хвилин від моменту, як вона принесла йому сніданок, Кайзер Лестрад вдумливо читав документи, робив помітки і жодного раз не відірвав від них очей. До цього моменту.

- Ви хочете щось спитати?

- Ні, нічого, Ваша Світлосте, – Шель стояла збоку від стола у кабінеті і дивилась чоловікові в скроню. – Але ви не поснідали. Пан Безе так старався, а я заварила чаю. Хоч спробуйте.

- Я не снідаю.

«Судячи з втомленого вигляду ви і не спите».

- Я буду приходити до вас кожного ранку зі сніданком і стоятиму тут, доки ви не з’їсте його. Гадаю, вам варто почати змінювати цю погану звичку.

- Ти не зрушиш з місця, доки я не поїм? – Шель кивнула, герцог зітхнув. – Гаразд, тоді сьогодні лише чай.

Дівчина налила йому чашку і посунула під руку обсмажений хліб та паштет. Кайзер відклав перо, взяв чашку, понюхав і почав пити.

- Коли ви одружитесь?

- Кха! – герцог подавився чаєм. Закашлявся і відставив чашку. У нього почервоніли очі.

Двері різко прочинились і виглянула голова Адріка.

- У вас все добре, пане?