9.3

Шель не знала що їй робити. Підійти ближче? Втекти? Вклонитись? Навіщо вона тут?

На щастя, герцог сам вирішив цю заминку. Він залишив палицю біля пошарпаного життям опудала, взяв рушник з лавки. Витер руки, чоло і перекинув його через шию. Кайзерон підійшов до Шель, мовчазний і похмурий.

«Не дивись, не дивись, не дивись», - але стримати бажання окинути герцога поглядом не змогла.

Він був у простій вільній лляній сорочці, що відкривала м’язисті груди, та у вільних чорних штанях. По шиї, де рвучко пульсувала вена, стікала крапельку поту. Волосся прилипло до шкіри, щоки почервоніли від навантаження, а губи були зімкнуті в тонку лінію. Зараз він не виглядав, як аристократ, але дуже був схожий на воїна.

- Пані Шель, я перепрошую за свою поведінку, - видав герцог і склав руки за спиною.

- Ви пере… - Шель аж рота розкрила і глянула на нього у всі очі. – Мені вже можна казати останнє слово?

- Про що ви?

- Хіба не знаєте? Щоб аристократ вашого рівня вибачився перед простолюдинкою? Швидше небеса впадуть, ніж це станеться!

Герцог не оцінив її жарту. Він нахмурив брови ще сильніше, щось обмірковуючи, а потім підняв вказівний палець догори і закинув назад голову.

- Що ж, небо досі не впало, а значить або у вас не правдива інформація, або я несправжній герцог, - легко стиснув плечима.

Шель підняла очі в небо: небокрай палав останніми проміннями сонця, що поглинались чорнотою наступаючої ночі. Зірок ще не було. Від осіннього вітру шкірою побігли мурахи.

- Гарно, правда?

Дівчина не відповіла, просто кивнула.

- Пані Шель, з моменту нашої зустрічі усе іде шкереберть. Ви не хочете почати спочатку? Прогуляєтесь зі мною?

- Вже пізно, ваша Світлість, мені потрібно повертатись додому.

- Я б виділив вам екіпаж, але сьогодні усі мої вартові зайняті у міській варті, а Капітан Греймар забороняє мені виходити самому у місто. І, якщо відпущу вас одну в ніч, ким тоді буду у ваших очах? – Шель не знала дивуватись чи лякатись такій розсудливості. - Ви можете залишитись в палаці. До того ж, шлях через все місто займає у вас доволі багато часу, а робочий день треба починати вчасно, - він усміхнувся кутиками губ, а можливо їй лише здалося.

«Трясця, таки помітив запізнення!» - закусила вона губу.

- Якщо ви наполягаєте, тоді сьогодні я залишусь.

- Чудово, так усім буде спокійніше. Зможете переконатись, що у палаці немає привидів, - герцог витягнув руку, вказуючи на стежку, що вела у занедбаний сад. – Пройдемось, - і вони пішли повільним кроком. – Мабуть, я налякав вас від самого початку. Уся ця сцена із заручинами, дурнуватий штраф, а тепер ще й леді Емеральдс підлила масла у вогонь, - герцог раптом спинився. Уронив голову в долоні і з натиском потер обличчя. – Тільки зараз я усвідомлюю яким дурнем виглядаю у ваших очах!

- Не сприймайте це надто боляче, Ваша Свтілосте, але так і є, - обережно висловилась дівчина.

- Ви знали, що всі у палаці мене відчитали? Як малого розбещеного підлітка! Навіть Нестор Греймар не стримався і сказав, що усе це було занадто, - чоловік поглянув на Шель із легкою сумною усмішкою. Це не було насмішкою. Він казав правду за яку йому явно було соромно. – Мені прикро, що ваше життя було піддано ризику у маєтку Крейг і прикро, що ваш віз зламався. Це цілковито моя вина. Я куплю вам новий віз і коня за власний кошт.

- Ніякого коня! – різо замотала головою Шель. – Я готова прийняти новий віз, але мені немає де утримувати таку велику худобу! До того ж, чи правдиві чутки, що у місті планується відкрити стайні, де можна буде тимчасово брати коней?

- І карети, - кивнув герцог. – Звідки у вас ця інформація?

- Плітки швидко поширюються. Вони ніби розносяться вітром, - знизала вона плечима.

- Ви праві, - вони рушили далі стежкою. Дівчина дивилась під ноги, щоб ненароком не перечепитись через траву, що проросла між камінням. – Де ви навчились подавати чай?

- Моє життя не було солодким, Ваша Світлосте…

- Кайзер, - раптом перервав її чоловік. Шель втупилась в його очі із німим питанням. – Я не люблю своє повне ім’я і вважаю занадто довгим таке офіційне звертання. Коли ми на одинці, люди звертаються до мене «Кайзер». Тож і ви не соромтесь.

- Це буде важко, - дівчина аж потилицю почухала. – Що ж, близько десяти років я жила та прислужувала в одної віконтеси з півдня. Тамтешні покоївки навчили мене всьому: готувати, прибирати, заварювати та подавати чай. Це корисні навички для сироти, котра хоче мати роботу і дах над головою.

- Хіба ваш батько не військовий? Ви назвали своє прізвище – Веста, правильно? Я знаю особисто багатьох воїнів і його знав. Він ні разу не згадував про доньку.

Герцог зупинився, знову склав руки за спиною і повернувся до Шель обличчям. Він дивився своїми холодними блакитними очима прямо в її карі, вишукуючи там найменшу невпевненість. Секунду назад попросив називати його скороченим ім’ям, а вже зараз хотів підловити на брехні. Хороша тактика – створити довірливу обстановку, щоб випитати потрібну інформацію.

- Щоб згадати про дитину, про неї треба знати, - холодно і чітко відказала дівчина. – Батько не знав і я ніколи його не бачила. Він розповідав моїй матері, де народився, а та переповіла мені перед смертю. Коли Темна Війна закінчилась і я назбирала грошей, то відправилась сюди, у місто звідки він родом. Сподівалась, що після всього він повернеться додому, але дорогою дізналась, що гарнізон в якому він служив, був знищений монстрами з тіні.