9.2

- Винна, не винна, винна, не винна, вин… - Шель запнулась.

Їй вдалось уникнути розмови із Адріком Греймаром, бо повернувся один з вартових герцога і наполегливо попросив солдата «поспішити до Його Світлості». Вони дивно переглянулись між собою, ніби йшла німа розмова, а тоді Адрік кинув незрозумілий погляд на дівчину, наказав їй повернутись до вітальні і чекати там.

Та хіба хтось міг наказувати Богині! Хоч і колишній.

Шель сиділа, вірніше ховалась, надворі біля кухні. Від моменту появи герцога у її квітковій крамниці усе ставало тільки гірше та плутаніше. Зараз їй найбільше хотілось стояти за прилавком і щебетати із  дамами про те, чому не можна повністю ховати папороть у тінь! Натомість Шель відчувала щось на зразок провини. Не цілковитої вини, а такої, ніби вона дитина, що влізла в розмову дорослих і отримала за це покарання.

Їй на очі трапились дикі ромашки, що розрослись серед чагарників під вікнами кухні. Кажуть, що квіти мудріші за нас і, якщо гадати на ромашці, то можна дізнатись правдиву відповідь на своє запитання. Тому дівчина тримала в руках вже п’яту обідрану квітку, яка казала їй - винна.

- Та до біса! «Мудрі квіти»! – злобно шепнула і кинула нещасну рослину додолу.

Сонце потроху хилилось до небокраю, вечоріло. Ставало прохолодно і повітря наповнювалось свіжістю осені. Раптово відчинились двері кухні і сховали за собою Шель. Дівчина практично вжалась в кам’яну стіну і причаїла дихання, коли почула вже знайомі голоси покоївок.

- Він знову зірвався?

- Так. Адрік каже давно вже такого не було. Принаймні, йому вистачило витримки, щоб зробити це не публічно.

- Його репутація в столиці не витримала б нової хвилі шквальної критики. «Самозванець герцог» ні чим не краще, ніж «генерал без війська».

- Що ти сказала?

- Свята Богине!

Від останнього вигуку Марти, шкірою Шель пройшовся холодок. Вона втрутилась у розмову дівчат, а ті навіть не знали, що квіткарка слухає. Лілі зазирнула за двері.

- Шель! Ми тебе всюди шукали!

- Що ти сказала про генерала і військо?

Дівчата переглянулись. Знову ця німа розмова про те, що знають тільки мешканці проклятого палацу! Раптом Марта хитро посміхнулась, підійшла до Шель і взяла її під руку.

- Ходімо з нами. Ми тобі дорогою розкажемо те, що можемо.

Усе це було підозріло, але п’ять ромашок під ногами Шель давили на залишки її совісті або на цікавість. Лілі підскочила з іншої сторони. Потрапивши в оточення, у дівчини просто не залишилось вибору. Вони повели її тою ж стежкою, що і Адрік сьогодні вранці.

- Розповідайте, якщо вже я йду з вами, - наполягла на своєму Шель.

- Ми не можемо розказати тобі всього. Це просто не в наших правах. Але з Кайзероном Лестрадом ми знайомі давно. Ще із часів Темної Війни.

- Так-так, - піддакнула Марта. – Він врятував мене, коли я втекла з дому розпусти, а Лілі витащили з поля бою.

- В той час я була покоївкою одного з генералів і мала би залишитись в маєтку, де утворився штаб. Та цей генерал був ще тим козлом, не здатним навіть організувати своїх людей, не кажучи вже про битви. У нього не вистачало людей і тоді він вирішив, що я стану його «гарненьким зброєносцем». Він сприймав Темну Війну як жарт. Це спричинило багато смертей, - на мить Лілі зробилась чорнішою за вугілля Рітервільських шахт.

- Наш герцог вчасно прибув на поле битви. Лілі дивом сховалась у перевернутій золотій ванні, яку той недогенерал возив із собою, щоб завжди приймати гарячі ванни! Його Світлість шукав у шатрі командуючого, а знайшов Лілі, що могла бути з’їдена монстром з тіней, та він врятував її і витягнув з того кошмару.

- Після всього я вирішила залишитись покоївкою Його Світлості. Я практично нав’язалась йому! Переконала, що мені потрібні гроші, а йому покоївка. Бачили б ви як довго він звикав до того, що є людина, яка набирає ванну, подає обід і пере його речі.

- Ти подавала йому обід, але не знала як подати чай? – здивувалась Шель.

- Ми були покоївками в польових умовах. Нас не вчили етикету. А, коли генерал отримав титул герцога, прийом гостей став обов’язком старших покоївок у маєтках і палацах, що віддані у власність Його Світлості.

- Мене взагалі викупили з дому розпусти, - Марта казала це занадто легко. Шель ненавиділа подібні місця і була рада, що в момент, коли була загроза потрапити туди, з’явилась та, хто врятувала її від цього. Важко було уявити таким же рятівником Кайзерона. – Загін герцога як раз приїхав у місто в той день, коли я більше не змогла виконувати свою «роботу», - на відміну від Лілі, Марта не ховала емоцій і від спогадів її легенько затрусило. – Я втекла. Боса, в розірваній нічній сорочці. Прибігла до гарнізону, стукала у всі зачинені двері і кричала, що хочу піти добровольцем. Краще б усе закінчилось швидко, ніж роками терпіти усі ті знущання. Скільки не виплачуй борг, а дому розпусти завжди мало. Лілі билась за мене як лев перед генералом, щоб той взяв мене за другу покоївку.

- Генералу ненависна ідея борделю. Але він розуміє, що не може повністю їх викорінити. Тож навіть без моїх зусиль він би все одно заступився за тебе, Марто, - дівчата закивали головами.