8.3

Шель була дуже здивована тим, що ніхто у палаці не вміє подавати чай, а кухар пан Безе навіть не ладен його заварити. Двоє розгублених покоївок вже спланували цілу виставу, замість простого «подати гостям чай». Пан Безе встиг вивалити на довгий стіл половину свого приладдя у пошуках чайника, який насправді і не ховався, а скромно стояв біля печі – білий із синіми візерунками.

Єдиним, хто ніяк не реагував на цей локальний хаос, був Адрік. Він просто спокійно жував яблуко і чекав.

- Стоп! – голосно крикнула Шель, не в силах більше дивитись на цю істерію. В цей момент, солдат аж прикусив щоку від несподіванки. – Давайте усі заспокоємось, - продовжила вона із лагідною посмішкою. - Пане Безе, відшукайте дві керамічні чашки, два блюдца, дві тарілочки і дві маленькі ложки. Ви ж знаєте, де дворецький зберігав такий посуд? Впевнена, там ще має бути молочник, - без зайвих запитань кухар побіг у інший кінець кухні. - Марто, Лілі, помийте та натріть ложки, чашки, тарілки, підніс та два ножі до блиску. Розставте усе на підносі симетрично по сторонах, викладіть серветки і на них прибори, - дівчата побігли за чистими рушниками. – І ти Адріку, не відлинюй. Набери із криниці води та скип’яти її.

- Слухаюсь, пані! – солдат з усмішкою віддав честь і, дожовуючи яблуко, побіг на вулицю до криниці.

Шель вивудила з купи посуду, який вже дістав пан Безе, дерев’яну ступку. Вона звісно була для спецій, але виглядала, як нова і зовсім нічим не пахла. Тоді дівчина дістала зі своєї сумки те, що взяла з дому. Чотири дерев’яні коробочки з різними помітками: жовта – для сушених чайних листків, зелена – для сушеного листя ожини, синя – для сушених ягід і рожева – для чайної троянди, цілі свіжі бутони.

На момент, коли дівчина подрібнила кілька листків ожини та ягід у ступці, пан Безе та покоївки принесли їй чистий посуд, а вода вже грілась на пічці. Елегантні білі чашки у синій візерунок та з покритою сріблом ручкою та обідком – щоб нейтралізувати усі бактерії.

- Де ви цьому навчились? – пошепки спитала Марта, ніби боючись порушити атмосферу. Вони розкладали посуд на підносі, як просила Шель і спостерігали за її рухами.

- Я збиралась пригостити вас, але тепер ще пригощу гостей герцога. У місцевій пекарні варять не поганий чай, але мій краще, - підморгнула дівчина, уходячи від прямої відповіді.

Шель натерла стінки керамічних чашок листям ожини. У чайник висипала кілька ложок чайного листя і кинула туди цілих ягід. Інші виклала на одну з тарілок – більше елемент сервірування, ніж їжа. Вода скипіла і дівчина залила чай, залишила заварюватись. Таку саму схему провернула із чайником і посудом простіше, що також стояв біля плити. Налила молоко у молочник. Розрізала і переклала на другу керамічну тарілку кілька булочок. Поставила чашки на блюдца і поклала поруч по бутону чайної троянди.

- Який запах! – вигукнув пан Безе.

- Це чайна троянда, її пелюстки потрібно додати у чай у самому кінці. Або і взагалі не додавати, а просто насолоджуватись ароматом, - Шель розлила по чашках настояний у простому посуді чай і кинула в кожну з чотирьох чашок по кілька пелюсток, попередньо притиснувши їх пальцями. – Можете пробувати, коли трохи охолоне. Рекомендую булочки із ожиною до нього. Адрік ти можеш взяти свою чашку з собою, поки охолоне. Не добре, що герцог буде сам приносити їжу. Я знаю як подавати чай. І нам вже час.

Хлопець нічого не відповів – просто взяв одну чашку понюхав, подивився на колір, відпив, мало не обпікши язика, щось коротко обдумав і пішов до дверей. Шель ще раз оглянула піднос. Впевнилась, що він виглядає не надто погано для обідніх гостей, яких, очевидно, не чекали. Адрік притримав двері і вони вийшли у коридор палацу. Піднялись кількома сходинками і Шель зрозуміла, що вже була тут, тільки тоді заходила з парадних дверей, що зараз дивились на неї. Вони винирнули з-під центральних сходів і повернули праворуч. Дівчина міцно тримала підніс – ця навичка закріпилась у її м’язах назавжди. Пощастило, що сукню одягнула вдалу – чорну з довгими рукавами, і оси зібрані в хвіст були сховані під косинкою.

Дійшовши до дверей, де стояло аж четверо вартових – двоє точно не з міської варти і не з охорони герцога, судячи з їхніх темно-зелених плащів – Адрік зупинив дівчину. Повернувся до неї, перекриваючи шлях, допив свій чай і поставив чашку на найближчий комод. Шель внутрішньо поморщилась: «На таких старовинних меблях можуть залишитись плями! Для цього і придумали блюдца!»

- Ти мені подобаєшся, Шель. Тому я дуже сподіваюсь, що ти не намагаєшся отруїти герцога чи гостя. Хоч щось піде не так і твоя голова опиниться на палі, біля воріт цього палацу, - у той момент темні очі ніби блиснули вогнем. Від веселого привітливого Адріка не було і сліду. Солдат говорив пошепки, але з твердістю у голосі, тож у коридорі це чули усі присутні.

Вперше він показав свою сторону вартового, відданого справі і честі, відданого герцогу. Шель важко ковтнула перш ніж промовити:

- Оберіть довгу палю і розплетіть мені волосся. Воно буде гарно розвиватись на вітру.

Адрік нахмурився ще більше. Усі вартові чули їх і повітря в коридорі стало значно важче, простір почав давити на плечі.

«Прекрасно, Шель. Ні разу не підозріло!» - та хлопець все ж відкрив двері і дівчина тихо-тихо зайшла до головної вітальні.

Погляд холодних блакитних очей був аж ніяк не легшим за атмосферу в коридорі. Захотілось навіть відступити назад. Погане було рішення! Абсолютне не обдумане! Хоча чого ж це?