8.2

- Ми так і не познайомились. Адрік Греймар, солдат на службі герцога Лестрада, - юнак приклав руку до серця і зробив легкий кивок головою.

- Шель Веста, квіткарка. І тепер садівниця у герцога Лестрада, - дівчина підіграла і зробила незграбний реверанс.

- У вас непогано виходить, - з легким сміхом сказав Адрік. – Дозвольте мені понести вашу сумку? – Шель без вагань віддала її. – Ох! – вигукнув юнак, закинувши торбу на плече. – Що ви там носите?

- Кілька дрібничок, - хитро всміхнулась.

- Вашу руку, пані, - солдат підставив їй лікоть.

- Боюсь, нас не правильно зрозуміють. Та і герцог з’їсть мене, якщо побачить, як я під ручку гуляю садом у свій перший робочий день!

- Обіцяю заступитись за свою даму! Ну ж бо, це тільки сьогодні, - у його посмішці не було лукавості і це підкупало. Шель зітхнула і взяла юнака під руку. Він виглядав ненабагато старшим за неї, навіть шрам не міг завадити його шарму. – Вам не варто боятись Його Світлість. Герцог Лестрад трохи відлюдькуватий, але хіба не усі військові такі?

- Герцог військовий? – зважаючи на драму влаштовану в маєтку Крейг, трохи «притрушени» більше описувало характер чоловіка.

- Генерал, - без деталей відповів Адрік. Шель знала усіх у військовому кабінеті королівства, але не могла згадати, щоб бачила Кайзерона Лестрада на зборах під час військових подій. – Я приєднався до війська у чотирнадцять років і потрапив до загону новобранців під командування герцога. Тоді він вже був старшим солдатом. У свої дев’ятнадцять герцог проявляв неабиякі військові здібності, мав добру інтуїцію та витримку. Я відверто захоплювався ним і бігав усюди хвостиком!

- Ним? Не батьком? – здивувалась дівчина.

Вони вже обійшли головний вхід палацу і потрапили на розвилку. Адрік вказав рукою ліворуч у напрямку саду, де навіть крізь зарослі дерев виднілась велика, але пошарпана часом, альтанка. Бруківка в саду була поросла мохом та травою. Колони альтанки обплітала виноградна лоза на яку намертво вчепився в’юнок – красива, але паразитуюча рослина. Там прорідити, сидіння та сходи помити, усе пофарбувати, підстригти кущі довкола і буде краса! Нічого із чим би Шель не впоралась.

- Познайомились із батьком в кареті? – дівчина кивнула. – Під час військової академії Нестора Греймара я бачив рідко. Тоді вже дванадцять років тривала Темна Війна. Батько був у званні набагато вище ніж зараз, тож мусив виконувати свої обов’язки. Часу возитись із новобранцями не було.

Зі слів Адріка можна було порахувати його вік – двадцять років. Скільки ж герцогу? Він виглядає молодим, але вже генерал.

- Ви всього лиш на два роки старше від мене. Тоді можна я буду звертатись більш неформально?

- Я тільки за, Шель, - миттєво підтримав її пропозицію юнак і посміхнувся.

- Якщо і ти, і Капітан вирішили стати військовими, як одиноко твоїй мамі? – військові майже постійно на службі. Це як другий дім і родина.

- На жаль, її давно вже з нами немає, - сумно відповів Адрік.

- Мені шкода. Я не знала.

- Нічого. Це вже минуле.

Від його слів на душі стало ще важче. Хлопець та дівчина продовжували йти садом. Вони не стали звертати у порослий лабіринт. Шель навпаки заприсяглась собі, що викорінить його повністю. Або хоча б вполовину зріже висоту стін із зелені.

- Тобі дійсно аж так не подобаються садові лабіринти? – здивувався Адрік. – Це щось особисте?

- В одному з таких лабіринтів я зізналась хлопцеві у почуттях. Це було дуже «недоречно».

- Ауч, тоді цей лабіринт абсолютно заслуговує на долю, що ти йому приготувала! – солдат дзвінко розсміявся.

Згадувати ті події не було сенсу. Це минуле, хай так і залишається.

Адрік провів дівчину до теплиці, яка не була зовсім занедбана, але і переживала не кращі часи. Показав, де на задньому дворі розташовуються казарми і плац, а де крило прислуги. Клумби довкола палацу наводили особливий жах на Шель – роботи там було багато.

Адрік розказав, що хоч вони і рахуються міською вартою, і патрулюють місто за графіком, вони також є вартовими герцога. Тимчасово суміщають дві посади, поки місто не відремонтує шахти і не почне отримувати більший прибуток. Раніше дорогоцінні метали добувались швидко, дешевим і небезпечним способом та відправлялись одразу до столиці, де їх вже переплавляли на потреби війська. Казна Рітервіля отримувала найменшу компенсацію, тому місто занепало. Тепер герцог міг налагодити постачання дорогоцінних металів та каменів для корони за вигідну ціну, так само і для ювелірних крамниць по-всьому королівству.

Так, за легкою розмовою вони дістались назад до палацу, а саме до кухні. Адрік познайомив Шель із кухарем – паном Безе, та двома покоївками – Лілі та Мартою. Чому вони не виконували свою роботу, а були тут, питати дівчина не стала. На столі перед ними лежала свіжа випічка та стояло молоко.

- Хтось вже збігав до пекаря? - хитро всміхнулась Лілі до Марти.

- Ти краще за своїм сином фермера дивись! – захіхікала Марта. – Ой, Шель ти ж місцева! Хто з них двох кращий – син пекаря чи син фермера?

Найшли у кого спитати… Шель ні тим, ні іншим не цікавилась. Поза роботою перетинались кілька разів всього – у місті, на загальні свята.