Глава Восьма в якій Богиня оцінює масштаби роботи

- Хорошої дороги, леді, - ввічливо попрощався Адрік Греймар. Його промениста посмішка навічно закарбувалась в пам’яті Шель. Далеко не кожна людина вміє так щиро посміхатись, навіть якщо їй насправді байдуже.

Екіпаж привіз дівчину рівно на те місце, звідки забрав – на площу біля криниці. На щастя, було трохи пізніше за обід, тож на вулиці майже не було людей. Але Шель розуміла – пліток не уникнути. Принаймні її не кинули у в’язницю, не відібрали крамницю та і термін в два роки не такий вже великий. Наведе швиденько лад на території проклятого палацу і буде лише іноді заглядати, щоб підтримувати його в належному стані.

- Шель! Ти повернулась! – мало не зі сльозами на очах прохникав Семюел. Аж з-за прилавку вибіг. – Ти ціла? Тебе не зачарували? Не прокляли?

- Чого б це мене мали проклясти?

- Люди приходили, казали карета дивна звернула до проклятого палацу, а в ній дівчина сиділа, така сумна. Мабуть бідолашку заміж за привида віддадуть.

-  Що за маячна?! Який «заміж», який «привид»? – Шель важко зітхнула опустилась на сходинки. Треба було посидіти і подумати.

- То як все пройшло? Хто цей позивач проти тебе? Нас закриють?

- Не закриють, але поки що ти будеш тут за головного. Бачила я цього герцога, нового управителя. І уклала угоду, щоб не платити штраф – два роки буду працювати садівницею у тому палаці, - сама своїм словам не вірила. Треба ж було таке ляпнути? Ну от чому, коли все налагодилось це сталось?

- Але ж власниця крамниці ти! Я без тебе не впораюсь.

- Я буду навідуватись. Навіть у таких підневільних працівників, як тепер я, є вихідні. Сьогодні хтось приходив?

- Так, було кілька замовлень. Одна дама забрала букет з троянд та фермер приходив – купив насі…

Але Шель уже не слухала. Було у неї погане передчуття чи то від атмосфери палацу, чи то від блакитних холодних очей. «Сухар – йому дуже личить! Справжню емоцію показав лише раз, коли я сказала про кохання. Все інше його не дуже цікавило. Важко буде з таким працювати», - тому дівчина вирішила якомога менше перетинатись із ним.

Решту дня Шель провела в крамниці, бо Сем відпросився у своїх справах. Клієнтів не було, тож дівчина розбирала можливі варіанти догляду за садом. Вже осінь, багато не зробиш. Треба бути обережною, щоб не нашкодити існуючій там флорі, а навпаки доповнити її. Але з бур’янами попід дорогою дівчина панькатись не збиралась це точно. Добре, що нагострила свої інструменти не так давно і купила із запасом магічного порошку від паразитуючих рослин.

Коли почало темнішати Шель із тяжким серцем закривала крамницю.

- Шеллі! – дівчина озирнулась на ім’я і побачила ранкову дівчинку в зеленій сукні. – Тебе не забрав привид?

- Привіт, сонечко. Чому мене має забрати привид?

- Бо він хоче одружитись із тобою, щоб прокляття палацу не спало.

Шель аж рота відкрила. Отак швидко у Рітервілі поширюються побрехеньки. Вона опустилась на коліна, щоб бути на одному рівні з дитиною і сказала:

- Ні, люба, мене не забрав привид. Сьогодні я справді відвідала проклятий палац, але там немає привидів. Хочеш розкажу секрет? Тільки ти нікому не скажеш, добре? – дівчинка кивнула і нахилилась ближче. – Я тепер працюю у тому палаці і герцог там живе, новий управитель. Таки-и-ий красунчик! Тільки ти нікому, ясно? – серйозно спитала Шель.

- Нікому! – повторила малеча і щаслива побігла геть.

Зранку наступного дня Шель поклала свої робочі речі у сумку, взяла серп, рукавиці та кілька баночок з різними травами. Їх планувала використати, щоб подружитись із мешканцями проклятого палацу.

- Якщо я збираюсь зробити територію палацу привабливою, то мабуть, не варто більше називати його «проклятим», - говорила сама до себе поки йшла містом.

Вона встигла заскочити до крамниці, де в Семюела вже кипіла робота.

- Вітаю, бос! Перевіряєте чи ваш вірний працівник на своєму робочому місці? – широко всміхнувся він.

- А вчора ти не був таким веселим.

- Вчора я думав, що втратив добре оплачувану роботу.

- Тобто мене тобі втратити було не шкода?

- Але ж з вами усе добре! Ой, хвилинку! – Сем побіг на другий поверх і одразу повернувся. Протягнув Шель дерев’яну коробочку. – Подарунок.

- Мені? За що?

- На честь нової роботи і того, що ви змогли вберегти крамницю, - в коробочці лежала заколка-булавка для волосся. Довга, позолочена, із квіткою сакури з дорогоцінного каміння на одному кінці і метеликом на ланцюжку, що звисав вниз. – Я чесно купив її. До вашого волосся пасуватиме. Хочете заколюйте волосся при роботі в саду, а як випаде нагода, то може і на бал запросять. Аристократи люблять всілякі урочисті події.

- Семюеле, я зараз розплачусь! Це так мило. Вона дуже гарна! – Шель дістала заколку і покрутила на сонячному світлі. Камінці у квітці переливались райдугою. – Сумніваюсь, що мене запросять на бал. Та і навряд у герцога будуть такі прийоми. Він сухар, йому не до розваг це точно. Але я буду берегти її, Семе.

На цій оптимістичній ноті дівчина пішла до палацу. Запізнилась вона чимало, але встигла на фінал чергової драми. Ворота відчинились самі собою при її наближенні, що пустило хвилю мурашок тілом. Дорога і так була не привітна, так ще й цей механізм. Може магію застосували?