Глава Сьома в якій Богиня підписує угоду

За слова «це що» вимовлені з найбільшою зневагою на яку тільки спроможна людина, Шель була готова побити чоловіка, що стояв перед нею. Тепер дівчина могла роздивитись горе-покупця і добре запам’ятати цю неприємну фізіономію. Ну, як «неприємну». Чоловік не був першим красенем, це вже точно! Але і не гидким. Високий зріст, військова виправка, гострі риси обличчя, чорне волосся вище плечей злегка завивалось, його навіть можна було зібрати у короткий хвостик. Прямий ніс, тонкі губи і ці нахабні холодні блакитні очі. Одяг був суцільним чорним: чорний жилет, чорна сорочка, чорні штани і чоботи.

«В тон волоссю підбирав? Чи скверному характеру?» - Шель може б і вимовила це вголос, але Капітан сказав наступне:

- Герцог Кайзерон Лестрад, - вказав Нестор Греймар рукою на чоловіка. – Ваша Світлосте, дозвольте представити, власниця найкращої квіткової крамниці у місті.

- Я бачу. Що вона робить тут?

- Думаю вам варто обговорити ситуацію, що склалась і залагодити усе. Якщо пані вибачиться проблема може бути усунута. Правда ж?

Брови чоловіка підлетіли угору, а очі округлились. Він явно не чекав такого і з цієї розмови Шель зробила кілька висновків: перший – замовник дійсно герцог, справжнісінький, другий – єдиний герцог в цій місцевості це новий управитель, тому і перебрався у проклятий палац, третє – рогів і хвоста він точно немає, четверте – схоже пропозиція про вибачення була самодіяльністю Капітана.

- Мене влаштовує. Я готова принести свої щирі вибачення та розкаятись! – швидко переорієнтувалась Шель. Усе, щоб не втратити крамницю.

- А мене ні, пані, ем, як ви сказали ваше ім’я?

- Ви не запам’ятали? Я назвала його вам у крамниці, але ви навіть не запам’ятали його?! – в дівчині знову почала кипіти злість. Це було вершиною невігластва для молодого чоловіка, тим паче герцога! Який герцог так плює на примітивні правила етикету?

 - Хіба я маю пам’ятати кожну квіткарку?

- А хіба я маю кожного собаку пам’ятати? Звідки мені було знати, що ви герцог? Пишіть тоді собі на чолі, щоб люди не ставились до вас зневажливо і завжди дотримувались «регламенту»! – перекривляла вона останнє слово.

- Ваш «найкращий квітковий магазин у місті» зруйнував мені стосунки із домом Крейг! Що ви на це скажете?

- Що вам не сказали, що це єдиний квітковий магазин у місті! Справді хочете зруйнувати собі репутацію? – несподівано, навіть для самої себе, випалила Шель. Герцог Лестрад знову підняв брови. – Саме так. Наскільки я розумію, ви новий управитель Рітервіля. Ви знали, які чутки про вас ширяться містом? Про те, що ви маєте роги, хвіст і всіх, хто вам не подобається, кидаєте у в’язницю або їсте їхні серця! А ще й заселились у проклятий палац! – якщо вже брехати, то так, щоб точно урятуватись. – Люди всіляке говорять, але проблема у тому, що вони не довіряють вам. А тут ви ще й квіткову крамницю, яку всі у місті знають, закриваєте. Як це вплине на вашу репутацію? Чи будуть вас поважати ваші ж люди? На одному страху не утримаєш герцогство!

- Навіщо ти привів її? – після паузи спитав герцог у Капітана.

- Вона права, Ваша Світлосте. Вам краще усе владнати, бо виглядає це все… не дуже, - не зміг або навмисне не став підбирати влучніше слово Греймар.

- Ця дівчина осоромила мене перед усіма в маєтку Крейг. Висміяла перед їхньою вартою. Зруйнувала можливість шлюбу із Лізбет, а тепер що? Я маю просто прийняти її вибачення і відпустити?

- Ви хоч увесь палац засипте трояндами і покладіть до її ніг тисячу півоній, вона не покохає вас за це. Кохання так не працює. Якби кохала, не вагалась із відповіддю.

- Та що ви знаєте про кохання? Чи про обов’язок? – Кайзерон Лестрад стиснув кулаки і склав руки перед собою.

- Щось-таки знаю. Не безсердечна, - чітко відказала Шель.

Вона вперше подивилась герцогу прямо в очі, без тіні страху чи сумнівів у своїх словах. Зв хвилину він відвів погляд. Сперся рукою об стіл, прикрив очі і потер скроні пальцями іншої руки.

- Гаразд. У в’язницю вас ніхто не посадить. Просто сплатіть штраф та і все.

- Та у мене в житті таких грошей не назбирається!

- І що ж ви пропонуєте? – раптом гепнув він долонею по столу, що Шель аж підстрибнула на місці.

- Угоду! Ваш маєток не в кращому стані. Я про рослини звісно ж. У вас є садівник?

- Садівниця, пані Інгрет, - кивнув Капітан. – Вона вже похилого віку. Герцог не може давати їй завдання або дорікати за стан саду, оскільки літній пані важко займатись такою роботою.

- От і чудово! Чому б вам не найняти мене на роботу? На два роки скажімо? Це має покрити суму штрафу, враховуючи яка велика тут територія. Зможемо розвіяти міф про прокляття палацу, коли приведемо його до ладу. Та і в таке місце ваша кохана точно відмовиться переїжджати, а на одній площині з її батьком ви не уживетесь.

- Чудово, Несторе, замість покарання ти знайшов нам нову садівницю!

- Невже ви збираєтесь звільнити пані Інгрет? – награно ахнула дівчина. – А жити людині за що? Як безсердечно залишити когось без роботи у старості! – пирхнула Шель і задрала носа.

- Трясця та нехай вже буде так. Тільки забирайтесь звідси. Від вас забагато шуму!