Глава П’ята в якій Богиня отримує штраф та догану

За ворота маєтку родини Крейг вивалилось двоє запиханих людей. Вороний кінь іржав і виривав поводи з рук вартового. Мабуть, злякався пострілів. Шель різко сіпнула руку з хватки чоловіка, зупинилась і нарешті нормально вдихнула. Давненько вона не мала такого навантаження за цілий день.

- Якого ляда там трапилось? – викрикнула вона, облизнувши губи і спершись на коліна. Чоловік здивовано повернувся до неї.

- Освідчення не склалось, - легко стиснув він плечима.

Він не виглядав збентеженим, сумним чи шокованим. В його очах не було страху за власне життя чи болю від розбитого серця. Та він навіть не запихався! І тут вже Шель не витримала.

- «Не склалось»? Не склалось?! А ви не хочете вибачитись за те, що втягнули мене у власну драму?! І за те, що піддали ризику моє життя?

- Ну ви ж ціла, - він кинув на неї один погляд, наче кажучи: «Руки дві, ноги дві, ока два. Голова одна. На місці. Усе є».

- Ц-ціла? А мій віз? Мій віз! А якби хоч одна куля влучила в мене чи в когось там! Ви про це подумали?

- Хіба це я почав палити на всі боки? Усі претензії до віконта. Це він вирішив не віддавати свою доньку заміж.

- Не просто «не віддавати заміж», а «не віддавати заміж за ВАС»! – випалила дівчина.

Чоловік явно не очікував такого нахабства. Він глянув за її спину, на вартових, які намагались тримати обличчя «каменем». А потім нахмурив брови і вперше справді поглянув у очі Шель.

- Ви переходите межі, леді.

- А що? Ви заявляєтесь до дівчини на заході сонця так, ніби весь день вагались із пропозицією. За свідка берете першого ліпшого! Робите букетик з абсолютно не сумісних рослин прямо перед її дверима, не докладаючи зусиль. Від вашого освідчення навіть квіти в саду зів’яли, настільки сухим воно було! Я б теж не вийшла за вас і дочку б свою не віддала!

- Хіба важливо, які квіти, коли кохання щире? – в голосі відчувалось значне роздратування, хоч на обличчя чоловік був спокійним.

- Да ви..! – Шель топнула чоботом. Дістала з кишені чотири золотих монети і кинула ними прямо в герцога. Вони стукнулись об плащ і впали у пилюку дороги біля його ніг. – Сухар! Мені не потрібні гроші від такого як ви! Не хочу мати із вами ніяких справ! З таким підходом ви залишитесь один!

Розсерджена дівчина швидким кроком направилась в ліс і не бачила, як сильно розгнівала чоловіка. І не чула, як той, вперше за життя, намагався виправдатись перед вартовими, мов би він не «сухар», і взагалі порядна, шанована людина. Та Шель було абсолютно плювати. На запалі цього гніву вона темної ночі без ліхтаря дійшла до свого будинку на інший кінець міста, скинула одяг і залізла у ліжко. Сил не було ні на що інше.

Нервове та фізичне виснаження, на жаль, не допомогло мізкам повністю відключитись. Спала Шель неймовірно погано, навіть меліса, що була розставлена по всій кімнаті, не допомогла їй забутись. Щойно вона провалювалась у темряву, до неї приходили сни. Чи вірніше спогади і зовсім не хороших часів.

Зранку дівчину розбудив півень із нової ферми, збудованої зовсім нещодавно. Ділянка Шель та нової ферми розмежовувалась густим лісом, але півня було чутно завжди і дуже добре. З почуттям, ніби побита, голодна собака, Шель розліпила очі і почала свій рутинний день. Вистачить з неї незнайомців, невдалих заручин і ризику.

Першочергово набрала води з криниці, пожувала м’яти, прополоскала в роті, випила холодної води. Поснідала в’яленим м’ясом та овочами з власного городу. Набрала ванну, обрала гірчичну сукню майже в підлогу, білу сорочку і вирішила, що сьогодні можна використати залишки сили. Виставила руку над водою, розкрила долоню, подумки наказала: «Грійся». Коли від води пішла легка пара, закрила долоню. Змін в тілі не відчула, значить ще щось від магії в ній залишилось.

Зручно бути чарівником, але вона не завжди була такою і не всі чарівники могли так легко користуватись магією. Від думки, що ця сила колись зникне їй не було сумно. Було байдуже.

«Хай зникає і мене забере із собою», - якось сказала вона.

Шель зірвала жменю лавандових квіток, кинула у воду і залізла сама. Занирунла із головою. Вода поглинала усі звуки і навіть думки. Добре було просто посидіти в гарячій ванні, розплітаючи та промиваючи шоколадні коси, щоб ні про що не думати. Особливо про вчорашнє! Вона дивилась на свої бліді худі руки і була впевнена, що повернувшись зараз в столицю, ніхто б і не звернув на неї уваги. Ніхто б і не впізнав. Дівчина вже звикла до змін, що відбулися, хоч пройшло всього роки два.

Шель ніколи не розділяла себе на «до» та «після» воєнних подій. Вона знала як саме змінилось її сприйняття світу та людей, але усе це було її складовою. Сказати, що вона стала іншою? Так ні. Як не хотіла бути «Богинею», так і не хоче. Обіцяла їм, що залишить це, коли темрява піде, і обіцянку виконала. Собі вона була вірною.

Після довгої ванни та роздумів, Шель нарешті зібралась. Ще одним помахом руки висушила волосся і знову заплела його у дві довгі товсті коси. Навіть встигла підмести двір перед будинком і полити майже прибраний город. Залишилось зібрати томати та гарбузи. Частину гарбузів дівчина планувала продати у пекарню і таверну.

- Доведеться купляти новий віз, - сумно зітхнула Шель, бо в руках гарбузи не унесеш!

Закривши будинок і взявши із собою вазон меліси, дівчина попрямувала до крамниці. Йшла не поспішаючи. Вчорашньої метушні вистачило. Досі не вірилось, що її втягнули в таку справу! Ще й так нахабно. Та чи не була вона сама винна у цьому?